Азаров розповів телеглядачам головну причину – чому МВФ розщедрився на такий величезний кредит Україні. Що це – дурість чи політичне лукавство?

Минулої п`ятниці в телеефірі пан Азаров перебрав кісточки уряду щодо широкого кола економічних питань, проте найбільшу увагу він приділив животрепетній темі кредиту Україні від МВФ. Що і зрозуміло, адже саме того дня керівник місії МВФ в Україні Джейла Пазарбазіолу на спільній прес-конференції з Юлією Тимошенко оголосила про рішення надати Україні другий транш фінансової допомоги в сумі 2,8 млрд. дол. 

До речі, Азаров вже кілька разів з поблажливою фамільярністю називав в різних телеефірах згаданого чиновника МВФ тільки по імені (коли її не було поряд), виправдовуючись, що у Джейли занадто складне для вимови прізвище. Напевно, депутат вирішив, що в його поведінці немає нічого нетактовного, і пані на нього не образиться.

Відео дня

Хитрість західних банкірів

Так от, Азаров розповів телеглядачам головну причину – чому МВФ розщедрився на такий величезний кредит Україні (16,4 млрд. дол.), другий транш якого надійде, швидше за все, у середині травня. «Україна за 4 останніх роки заборговувала в основному західним банкам більше 100 мільярдів доларів. І там здорово сумнівалися, а чи зуміє Україна повернути ці гроші. Давайте ми краще кредит їм дамо, та поставимо ще умову, щоб повернули», – виклав свою «глибокодумну» версію депутат. Тобто МВФ виділяє кредит Україні нібито для того, щоб країна змогла розрахуватися з боргами перед банками західних держав, інтересами яких Фонд неначе переймаєтеся.

Логіка Азарова, треба сказати, виглядає чудово... Навіщо, питається, керівникам МВФ давати гроші якійсь країні у очікуванні, що звідти вони повернуться в банки США і країн ЄС, якщо набагато простіше і надійніше виділити фінансову допомогу «рідним» банкам безпосередньо? Адже може, в принципі, як вийти? Україна візьме та і не віддасть не тільки 100 млрд. боргу зарубіжним банкам, але і одержаних зараз грошей від МВФ. Подвійна втрата! Сам же Азаров, відповідаючи на запитання, як держава виплачуватиме кредит МВФ, з усмішкою заявив: «Найкраще – як більшовики в 1917 році вчинити: царська влада брала, хай вона і віддає».

Проте якщо розглянути уважно основні принципи функціонування МВФ, його статутні положення і останні дії в умовах світової кризи, що розгортається, то міркування Миколи Азарова виглядають украй примітивними і дуже дивними для людини, котра двічі займала вищі пости в економічних блоках українського уряду.

По-перше, МВФ – не якась стороння і антагоністична для України структура, як це люблять підносити представники деяких маргінальних партій. Подібні думки можна почути, наприклад, з вуст Вітренко або Симоненка, а зараз, очевидно, цим персонам стали уподібнюватися ще і керівники Партії регіонів.

Насправді ж Україна сама є членом МВФ (з 1992 року) і тому до певної міри може впливати на політику цієї міжнародної організації. Крім того, в МВФ входить і сусідня Росія, і всі держави, що входили раніше до складу СРСР, і взагалі майже всі країни світу (близько 200 держав). Якщо Україні не подобається діяльність МВФ, то вона запросто може вийти зі складу цієї організації, проявивши тим самим солідарність з Кубою і Північною Кореєю, які не є членами МВФ.

По-друге, МВФ не нав`язувався Україні з своїм кредитом. Навпаки, це український уряд в жовтні 2008 року звернувся до МВФ за допомогою в умовах загострення негативних явищ в економіці, викликаних світовою кризою.

Чого хоче МВФ

Керівництво ж МВФ не придумувало в своїх відносинах з українською стороною нічого нового. Офіційні цілі МВФ відомі, і вони такі: сприяти міжнародній співпраці у валютно-фінансовій сфері в рамках постійної діючої установи; сприяти розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, що мало б наслідком розвиток виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів всіх держав-членів; забезпечувати стабільність валют, підтримувати впорядковані відносини у валютній галузі серед держав-членів і не допускати знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг; надавати допомогу в створенні багатобічної системи розрахунків по поточних операціях платіжного балансу між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень; надавати тимчасово державам-членам кошти в іноземній валюті, які давали б їм можливість виправляти порушення рівноваги в їх платіжних балансах. Як бачимо, розумні і зовсім не дискримінаційні для когось положення.

Саме у зв`язку з порушенням рівноваги в платіжному балансі, викликаному різким погіршенням зовнішньої кон`юнктури для вітчизняного експорту і практично зупинкою зовнішнього кредитування, український уряд і звернувся до МВФ за фінансовою допомогою. На що одержав позитивну відповідь, а також рекомендації з виправлення ситуації, які, до речі, не є догматичними і зазнали за півроку значних змін. Наприклад, раніше експертами МВФ пропонувалося для України планування нульового дефіциту бюджету на 2009 рік, проте тепер на переговорах з урядом – в умовах ситуації, що змінилася, –домовлено про можливість 4-процентного дефіциту.

Розмір виділеного Україні кредиту відповідає приблизно 800% української квоти в МВФ (2,1 млрд. дол.). Хоча Україна і не єдина країна, якій МВФ вирішив надати дуже велику допомогу. Наприклад, минулого року було ухвалено рішення про виділення кредиту в 15,7 млрд. дол. Угорщині (це набагато більше, ніж Україні – з розрахунку на душу населення), крихітна Ісландія одержала 2,1 млрд. дол., недавно МВФ схвалив надання кредитної лінії Мексиціу розмірі 47 млрд. дол. 

До речі, 2 квітня цього року за підсумками саміту Великої двадцятки в Лондоні було вирішено виділити Міжнародному валютному фонду на підтримку світової економіки астрономічну суму – більше трильйона доларів. Отже Україна не є якимсь винятком, якому МВФ дає набагато більше, ніж іншим і по відношенню до якого є якісь особливі, неправедні плани.

Чим незадоволена опозиція

Крім того, МВФ видає кредити не тільки на покриття дефіциту платіжного балансу, але і на підтримку структурної перебудови економічної політики країн-членів. І якраз про те, що приблизно половина другого траншу кредиту Україні потрапить до державного бюджету, заявила Тимошенко у присутності Джейли Пазарбазіолу. Отже, як мінімум, ця частина позики ніяк не потрапить в зарубіжні банки як повернення кредитів.

Таким чином, згаданий вислів Азарова про «дійсні» цілі виділення МВФ кредитів Україні є якщо не дурістю, то політичним лукавством.

Відповідь на запитання, навіщо це потрібно керівництву Партії регіонів, очевидна. По-перше, опозиції дуже неприємні навіть дрібні успіхи Юлії Тимошенко, яка зуміла домовитися з МВФ, не зважаючи на демонстративний провал проМВФівських законопроектів у ВР. А по-друге, до середини травня, коли буде ухвалено остаточне рішення щодо другого траншу, ще є час, і опозиція намагається всіма силами примусити МВФ передумати. З цинічною і банальною метою – чим гірше, тим краще.

Юрій Глухов