“Ми перестанемо бути євроатлантистами, коли у Росії переможе демократія”... Росія постачала багато зброї в Грузію.... Росіяни хочуть повернути указ Берії?..Я впорядкувала власний тайм-менеджмент і тепер не дивлюся російські серіали. Перегляд із сином мультфільму «Навколо світу за 80 днів» - це набагато цікавіше, ніж слухати російських аналітиків про те, що «європейські лідери вибачались у Польщі за справи сивої давнини, хоча ці звинувачення нікому не потрібні», або дивитися «глибоко патріотичні» фільми на кшталт «Десантури»
Хотіла продовжити наш з Ванею перегляд мультфільму, у якому кожна серія будується на якійсь англійській приказці, але тут мені подзвонила колега. Ірина – редактор емігрантської газети в одній з країн Південної Європи. Газета читалася всіма емігрантами – вихідцями з СРСР і виходила стотисячним тиражем. При цьому сама Ірина славилася своїми майже шовіністичими поглядами, найбільше довіряючи офіційним джерелам інформації Російської Федерації. Але тут вона звернулася до мене з дуже несподіваним проханням: дати телефони українських політологів, які могли б відповісти на всі запитання, що стосуються формування української нації, національно-визвольної боротьби, руху ОУН–УПА і ситуації з формуванням помісної церкви.
– Звідки такий інтерес? Ти ж ще недавно вважала, що українського етносу не існує, що ОУН–УПА – бандити, а помісна церква – примха Ющенка? Коли ти встигла змінитися?
– Від 8 серпня минулого року – початку російсько-грузинської війни. І не думай, що це було просто. Я тоді запитала російського військового аташе: «Навіщо вам все це треба було?» Той сумно подивився і відповів: «Повір навіть мої в міністерстві [оборони] не розуміють, та й не питали їх особливо». Але якщо навіть вас ні про що не питають, то це найстрашніше.
Ірина, ще починаючи працювати в СРСР, була журналісткою і спеціалізувалася на Грузії. Вона відстежувала там усі військові конфлікти, починаючи з 1991 року. Вона була улюбленкою Шеварднадзе і входила до того вузького кола журналістів, для яких у Едуарда Амвросійовича завжди знаходився час. Грузія була її великою любов`ю, а сьогоднішнє відторгнення Південної Осетії і Абхазії вона прийняла як свій особистий біль...
– Росіяни звинувачують Україну в постачаннях зброї, хоча самі під час грузино-абхазської війни постачали рівновелику кількість зброї як до Абхазії, так і до Грузії. Саме тому війна там тривала так довго, – скрушно сказала вона.
– Ласкаво просимо до нашого кола євроатлантистів, – сказала я.
– Йди в баню, – тяжко зітхнувши, відповіла моя співбесідниця. – Ти собі не уявляєш, яких зусиль і внутрішньої драми мені коштує моє «розширення зовнішньополітичного кругозору».
– Пробач, – перепросила я, – ми перестанемо бути євроатлантистами, коли в Росії переможе демократія... Тобі яких дати експертів? Є такі скажені, які факти викладуть правильно, але інтерпретують їх не гірше Павловського, але на користь України. Ми їх тримаємо як противагу всяким леонтьєвим. А є дуже педантичні, точні, але вони російською погано розмовляють.
– Давай і тих і інших. Розберемося. І ще, напиши там, якщо хочеш. У мене колега щойно повернувся з Абхазії і розповідає випадок. Стоїть у Сухумі, набережною йде капітан російської армії з одним абхазом. Капітан дивиться на затоку і узбережжя і каже абхазу: правильно Берія зробив, що заборонив вам селитися ближче, ніж за двадцять кілометрів від моря. Потім указ відмінили, але ми його назад відновимо.
Ми попрощалися. Я пішла до дитини, яка додивлялася серію «80 днів навколо світу» без мене.
– Яка сьогодні була приказка у містера Фога? – запитала я.
– Чесність – найкраща політика, – відповів Ваня...
Чесність – найкраща політика, проголосив джентльмен з мультфільму. Навряд чи це стосується навіть англійського парламенту. Але якщо дитина зробить це своїм особистим принципом, як містер Фог, то вона безумовно буде щасливішою.
Маша Міщенко
