Від усіх попередніх виборів ці вибори відрізнялися виборцями. Останні роки виборці були глядачами телесеріалу, проте серіал набрид, і нині вони – відвідувачі супермаркету.
Раніше ті, хто перебував за межами сюжетної інтриги, не мали жодних перспектив на виборах. Нині шанс отримали персонажі з реклами між серіями.
Електоральна свідомість знову фрагментизована, і в ній панує кліп.
Ми не є нащадками римлян, для яких центром політики був цирк, ні ромеїв з чотирма партіями їхнього іподрому, ми все ще скіфи: наша розрада – тризна й велика купа землі над кістками. Перемагає пропаганда, яка здійснюється з цвинтарною серйозністю. Тому найбільший успіх у Януковича і Тігіпка, а не в Юлі з тигрюлею, ні в Яценюка з його пачкою кольорових фломастерів, не в тих, хто дуркував, а в тих, хто з кислою міною теревенив за економіку, яка, як відомо, є сублімацією волі до смерті.
Якщо Юля хоче подолати розрив, вона має розплести косу й перетворити істерику на трагедію. Непогано, щоб хтось із найближчих соратників удався до самоспалення, або витягти російського шпигуна з газової труби, розпочати програму перенесення Карпат на східний кордон України тощо.
Шанс Юлі в тому, що збірна українська душа може перелякатися не результатів першого туру, а того, що ці результати занадто відповідали прогнозам. Глибоко в собі ми не бажаємо бути передбачуваними, простота суперечить нашій вибагливій мерехтливій екзистенції.
Юля – це гоголівська панночка. Нам може здатися, що з нею вже покінчено і ми надійно захищені магічним колом відсотків, проте її політична труна ще політає і Вієві піднімуть вії.
Україна так часто бувала полем бою між сутінковим німецьким генієм і загадковою російською душею, що просто не може собі дозволити проміняти свою тіньову економіку на доходну частину бюджету. Тінь, підпілля, подвійне дно, подвійна бухгалтерія, болотяні вогники, плавні, паліївщина, невизначеність, прикордоння, контрабанда… Це і є Україна. Маркс казав не всю правду. Усе рухається не протиріччями між продуктивними силами та виробничими відносинами, а конфліктами між бажанням здобичі й можливістю втечі, не буржуазія – пролетаріат, а козаки – розбійники. В основі всього не економіка, а тіньова економіка, не виробництво, а крадіжка.
Для прикладу візьмемо дотепне положення Карла Ясперса про «осьовий час». Він каже, що наш спосіб сприйняття світу і Бога, а також манера описання дійсності народилися між восьмим і четвертим століттями до Р.Х. Найбільш продуктивним було VI ст. У цьому столітті співіснували Сакіа Муні (Будда), Заратустра, Конфуцій, Лао-Цзи, біблійні пророки й сім грецьких мудреців. Ясперс, не будучи українцем, не розуміє, чому це сталося саме тоді. Але ми прожили дев’яності й перетерпіли нульові, нам усе ясно як божий день.
Саме в «осьовий час» Ясперса в усьому світі остаточно впровадився грошовий обіг, отже, приховування грошей, отже, філософія, яка виникла з розмов із обуреними позикодавцями... Важливою якістю афериста є здатність багато та безперервно говорити. Це гіпнотизує і не дає вам змоги ввімкнути критичну здатність. Коли обурений лох пристає до вас із безглуздим запитанням, «де мої гроші?», – виникає потреба розширити проблему до розмірів метафізики: знаєш, любий, «явлене Дао не є Дао», – або зауважити, що «світовий вогонь мірами загоряється і мірами загасає».
Нині роль метафізики перебрала виборча демократія. Як результат: люди не задоволені. Грекліт таки краще за Януковича міг би пояснити їм, наскільки недоречним з точки зору вічності є питання «де наші гроші?»
Панівні класи негайно мають викинути зі свого лексикону беззмістовні словосполучення «бюджетний дефіцит», «податковий кодекс», «валовий продукт», «пенсійне забезпечення» й нарешті повернутися до традиційних вартостей: «ейдос», «крузейдос», «парадигма», «субстанція», «церемоніал», «архетипи».
Колись «і я був у Аркадії», себто на першому курсі Київського університету, і нас послали на збирання помідорів десь під Київ... Ми вийшли на поле, мій однокурсник томно, з-під ледь піднятих вій подивився на грядки й сказав мені: «Знаєш, у мене слово «норма» асоціюється з поняттям «нірвана». І ми пішли в посадку на краю поля грати в карти. Згодом він досягнув значних успіхів у будівельному бізнесі.
Дмитро Корчинський
