В останній день грудня зателефонували з податкової інспекції і запропонували терміново відмовитися від одного з двох основних документів приватного підприємця – або свідоцтва платника ПДВ, або свідоцтва по сплату єдиного податку. На відміну від схожої проблеми, що виникла 2009 року, коли все позитивно вирішилося зволіканням та успішною протидією підприємців вибрикам влади, цього разу не вагався і хвилини. Свідоцтво платника ПДВ здав у той же день.
Через норму нового Податкового кодексу про заборону підприємствам відносити розрахунки з підприємцями-спрощенцями на валові витрати будь-яка їхня взаємодія втратила сенс. Тобто за новим ПК, будь-ласка, працюйте, але оплата – за рахунок прибутку. Просто й цинічно.
Хто ж платитиме з прибутку? За таких розкладів і дата здачі свідоцтва про єдиний податок теж не за горами. З причини повного занепаду підприємницької діяльності...
Постає закономірне запитання: а нащо вони це роблять?
Загалом закони кожної країни, і Україна не виняток, мають струнку, раціональну, логічну й державницьку основу. Структура цих вистражданих століттями законів, як правило, чітка, зрозуміла і пояснювана. Якщо здатний – то організуй, створюй, виробляй і заробляй, отримуй прибуток. Тільки поділись при цьому з іншими – менш або зовсім не здатними. А для забудькуватих і дуже жадібних створено податкову систему. У цілому правильна штука, тільки якщо вона не в дурних руках.
Візьмімо наш новий Податковий кодекс з його відвертими ляпами. Особливо в частині малого і середнього бізнесу. Півроку народ колотиться й не може зрозуміти, що надихає владу на такі кроки – нерозуміння чи злі наміри.
Припустімо кращий варіант – нерозуміння. Дарма що вони піараяться як «команда професіоналів». У цьому разі не все так безнадійно. Он уже й “продвинутий” віце-прем’єр Тігіпко запросив підприємців узяти участь у доробці ПК, подавати пропозиції. Якщо справа в “нерозумінні”, то треба починати з азів – з розробки нової системи класифікації бізнес-діяльності.
Усяку діяльність відповідно до її результатів можна класифікувати за двома ознаками.
Перше. Чи створюється новий продукт, технологія, послуга тощо – чи ні. Якщо ні, то маємо справу з торгівлею або перепродажем готового товару.
Друге. Чи сприяє діяльність підприємства розвиткові своєї економіки – чи економік інших країн.
Цих двох ознак досить для того, аби розробити нову, адекватну вимогам часу класифікацію бізнесу й розставити пріоритети.
Так, очевидно, що торгівля вітчизняними товарами повинна мати вищий пріоритет, ніж імпортними. І зовсім не зайвим буде додати тут податковий фільтр до вже наявного митного.
Не секрет, як і за якими схемами і через які вікна у нас завозять і оформляють імпортні товари. А це і є пряма диверсія проти власної економіки.
Водночас сфера виробництва, розробки нових технологій і деякі матеріальні послуги мають підтримуватися. Без жолних застережень. І якщо підприємець бажає, то не тільки на єдиному податку, а й із ПДВ. Хоча б лише тому, що саме матеріальну діяльність зі звітністю щодо ПДВ досить легко перевіряти.
Тільки після розробки такої державно орієнтованої класифікації можна переходити до нормативно-регуляторних актів.
Влада має зрозуміти елементарну річ: чим більше суб’єктів малого і середнього бізнесу буде в країні, тим більше податків збиратиметься, і відповідно – буде легше утримувати 13 мільйонів соціально залежних громадян.
До речі, більшу частину ВВП в усіх розвинутих країнах дає малий і середній бізнес.
А в нас?! Точно за Булгаковим: «Душили, душили... Душили, душили...
Віктор Малєй, підприємець, м. Київ
