У Москві завершився Чемпіонат світу з фігурного катання. Нагадаємо, що цей Чемпіонат мав проходити в Японії, але через цунамі і землетрус країна вимушена була відмовитися від проведення. Росія була однією з п`яти країн, які висловили готовність прийняти у себе спортсменів і навіть сказала, що готова повністю узяти всі витрати з проведення чемпіонату на себе. Можливо, це і стало вирішальним в тому, що Міжнародний союз ковзанярів саме Російської Федерації передав право на проведення Чемпіонату.

До речі, фігуристи після виступів зазвичай показували в камеру невеликі картонні таблички. На одному боці було російською написано: «Спасибі, Росіє». На іншому – англійською: «Молимося за Японію». 

З 25 квітня по 1 травня ми дивилися ці чудові змагання.  Для тих українських громадян, які люблять фігурне катання, світові і європейські чемпіонати приносять з одного боку радість, з іншого -  відчутний ляпас по національній гордості і лють на вітчизняний спортивний менеджмент. Фігурне катання -  емоційний вид спорту, я далеко не одна, хто хоче закрити очі, щоб не читати те,  наприклад, що якийсь український спортсмен не пройшов кваліфікацію або коротку програму. А тим більше важко ми реагуємо, коли серед чемпіонів світу  виявляються українські спортсмени, які виступають за іншу країну і яких ми бездарно профукали, подарувавши чужим державам. 

Відео дня

Що робити – за відсутністю власних конкурентноздатних пар українці вболівають за красиве фігурне катання. Просто останній Чемпіонат особливо оголив те, якою могутньою країною була Україна на карті фігурного катання і на що вона перетворилася. Під час виступу пар фігуристів я вболівала поперемінно то за Німеччину, то за Росію. У німецькій парі золотих призерів виступала уродженка Обухова Олена Савченко. Нагадаю, що ще в 2000 році вона, виступаючи з українським партнером за нашу країну не Чемпіонаті юніорів, принесла їй золото. Стежачи за її професійною долею, скажу, що вона намагалася залишитися в Україні. Їй нічим не допомогли. Стряхнувши «прах» з ковзанів, переїхала до Німеччини, де для неї знайшлася пара і знайшлися гроші. І після цього у неї не було жодного невдалого сезону. Через бездарність спортивного менеджменту Україна подарувала Німеччині спортсменку, яка тричі принесла цій країні золото на європейських чемпіонатах, двічі  допомагала виграти чемпіонати світу, не рахуючи усіляких гран-прі. 

Тепер про срібних призерів останнього Чемпіонату. Це російська пара, в якій виступає недавня українка родом з Дніпропетровська Тетяна Власожар. Чотирикратна чемпіонка України, а цього року вже чемпіонка Росії. Вона виїхала з України до Росії за програмою переселення співвітчизників. Нікуди б вона не виїхала, якби удома було на що жити. Звичайно, треба віддати належне Тетяні.  Вона не говорить нічого поганого про Федерацію фігурного катання. Але все, чому навчилася ця славна організація, - ласкаво відправляти спортсменів з дому. (Про суму відступних знаю тільки з чуток, тому заглиблюватися не буду). 

На цей раз, коли Тетяна Власожар з новим партнером закінчила свій виступ, зал весь був в російських прапорах, їй аплодували стоячи зірки і тренери фігурного катання Росії. На одній з трибун хтось самотньо махав українським прапором.  Коментатори Євроспорту дипломатично відмітили, що українські угрупування дали сучасному фігурному катанню двох могутніх спортсменок. І на тому – спасибі. Хоча цих і багато інших українських чемпіонів дало не угрупування, це робота українських тренерів. Вони – краще, що залишилося в цій прогнилій системі. 

Після  змагань ми з подругою обговорювали, скільки коштувало  б підготувати три-чотири українські пари на Чемпіонат Європи або світу. Порахували, виходячи з самого мінімуму – сто тисяч доларів в рік для команди. Для країни, яка хоче проводити зимову олімпіаду, – суми у будь-якому випадку не надхмарні.  Сходимося на тому, що спортивний чиновник з хорошою репутацією міг би знайти приватне фінансування під такий спорт. Це якщо чиновник чесний і якщо по-справжньому любить фігурне катання. 

Маша Міщенко