Два дні тому журналістка Оксана Климончук відкрила у Фейсбуці групу «УНІАН-Друзі», куди запросила всіх, “для кого свобода слова не порожній звук”. До групи долучилося чимало журналістів, представники прес-служб, публіцисти, блогери, народні депутати.
Нам цікаво було дізнатися думки з обговорюваних тем від реальних осіб (а не анонімних коментаторів), які читають нас і стежать за інформаційним простором країни. Я, загалом скептик соціальних мереж, уперше щиро повірила в їхню корисність для себе особисто.
Дякуємо всім, хто відгукнувся й потоваришував із нами.
У перші дні після створення групи ми порушили такі теми. Чи повинні українські ЗМІ бути проукраїнськими? Чи можуть журналісти українських бюро російських медіа «відчувати» такі українські теми, як Мазепа, Голодомор, Крути? Як діяти українському журналісту в умовах інформаційної війни, яку розгорнула РФ?
Проукраїнська позиція в наших реаліях тотожна позиції демократичній – з цим постом погодилися всі «друзі». Як і погодилися з тим, що в умовах інформвійни «нейтральна» позиція журналіста неможлива. На моє не дуже категоричне зауваження, - що мовляв, коли проти України ведеться жорстка кампанія, журналіст має подекуди виступати в ролі «контрпропагандиста», - учасниця групи Леся Куровська відповіла більш радикальним постом. Вона вважає, «що проукраїнські ЗМІ на те, що відбувається, повинні відповісти згуртованою, агресивною проукраїнською пропагандою. І робити це треба свідомо і наполегливо. Якщо ми хочемо щось змінити».
Медіа-експерт, редактор і журналіст Віктор Коваленко вважає, що «всі бюро російських видань в Україні відчувають українську тематику інакше, аніж весь цивілізований світ. Головні критерії відбору журналістів у російські ЗМІ в Україні їхня «непомаранчевість».
Більшість погодилася з цією тезою, проте прес-секретар НАК «Нафтогаз» часів газової кризи 2009 року Валентин Землянський дорікнув журналістам неактивною контрпропагандистською роботою під час тієї газової та інформаційної війни. На його думку, пишучі журналісти ще намагалися щось писати, але інформвійна була програна, оскільки не було потужної позиції телеканалів. Відповідальність за це (на думку Землянського) однаковою мірою можна покладати і на прес-служби владних органів – Секретаріату президента та Кабінету міністрів. Вони нічого не зробили, щоб зорганізувати інформаційну кампанію на захист України.
Порушувалися також фахові теми, наприклад – відносини між журналістами та прес-секретарями. Деякі учасники групи вважають, що журналіст часто «перероджується», коли стає прес-секретарем чи політиком. Як казав Шварц, щоб стати чиновником треба вбити в собі лицаря. Не знаю, чи лицаря, а ось журналіста точно треба вбити. Цікаво, що один із наших друзів дав десятку найкращих прес-секретарів бізнес-компаній, але щодо політиків, то популярних прес-секретарів учасники групи нарахували лише трійку. Сумний висновок: бізнес уміє добирати собі персонал краще, ніж політики.
Журналіст Юрій Луканов висловився з цього приводу так: «Думаю, що об`єктивно за наших реалій прес-секретар, влаштовуючись на роботу до корумпованої влади, сам набуває рис цієї влади. Якщо в людини є хребет, то вона це розуміє і принаймні зберігає свої людські якості. Якщо в людини нема хребта, то вона починає себе відчувати богообраною істотою, як багато можновладців, вона починає дивитися на суспільство, у тому числі й на журналістів, зверху вниз. Вона сприймає журналістів як таких собі служників влади. За наших умов перебування журналіста у владі, у тому числі в якості прес-секретаря, вважається чомусь престижнішим і вагомішим, ніж робота просто журналіста. Зокрема, це позначається і на прибутках. Можновладці платять прес-секретарям не лише зарплату, а й доплати в конверті».
Віктор Коваленко підсумував цю дискусію таким постом: «Прес-секретарі та журналісти – дві професії, і в кожної різна мета. Коли писатимете матеріал, було б доцільно підкреслити цю думку. Другою думкою є необхідність вироблення цивілізованих правил гри між спільнотою прес-секретарів та спільнотою журналістів (через проф. об’єднання). А про "переродження", "виродження", "скурвлення" когось я б не став говорити».
Деколи найпростіший пост, на ходу висловлена думка, як це була з тезою про «Свободу слова» на ICTV, де виступав Анатолій Грищенко, тягне за собою цілий букет суміжних тем. Заговорили про журналісток та їхніх чоловіків політиків, про те, чи морально принижувати політика, якому ти зобов’язаний кар’єрою і чи можуть журналіст та аналітик виступати адвокатами влади. Підсумував цю дискусію Сергій Трегубенко: «Є інший шлях – нести нації суспільні знання поза владою. Це складно, це отримує велику протидію і з боку влади, і з боку ЗМІ, але це дає реальні результати. З кожним днем українці міняються, хоч і повільний, але процес їх розвитку відбувається».
Віктор Коваленко: «Згоден щодня українці міняються (тобто здобувають досвід і, відповідно, мудрість та можуть, базуючись на досвіді, дедалі розумніше приймати рішення). Дивлюся по собі – за 5 останніх років я більше знаю, більше розумію. Тому, якщо державу Україна не буде знищено (у будь-який спосіб), то "по любе" 27 млн. її громадян (мається на увазі ті, що із правом голосу на виборах) зможуть давати дедалі більшу політичну якість».
Дискусії тривають.
…Модератор групи Оксана Климончук нагадує: долучитися до групи може кожен, хто шанує свободу слова.
Маша Міщенко
