В понеділок я був запрошений як експерт на «Свободу слова» на телеканалі ICTV.
Спочатку маленьке спостереження. Серед виступаючих (Тігіпко Сергій Леонідович – віце-прем’єр-міністр України, міністр соціальної політики України, Людмила Денисова Леонтіївна – міністр праці та соціальної політики в уряді Тимошенко, Куликов Кирило Борисович – народний депутат України, фракція НУ-НС, Сухий Ярослав Михайлович – народний депутат України, член фракції Партії регіонів, Голуб Олександр Володимирович – народний депутат, фракція КПУ) лише Тігіпко та Сухий виступали українською. І якщо з комуністом Голубом все зрозуміло – представники цієї партії завжди і всюди підкреслюють своє ставлення до української мови, то виступи російською наших полум’яних опозиційних захисників української мови, як єдиної державної, були вельми красномовними.
Але це лише маленький штрих. Написати мені хотілося дещо про інше. Під час виступу Сергія Леонідовича в мене виникла з ним маленька суперечка. Пан віце-прем’єр-міністр заявив, що дефіцит Пенсійного фонду України у 2011 році становив 21 млрд. грн., на що я зауважив, що насправді він сягнув 32 млрд. Це при тому, що державним бюджетом на 2011 рік було передбачено виділення з держбюджету на покриття дефіциту Пенсійного фонду України 17755,1 млн. грн.
Телеведучий Андрій Куліков на мою репліку про 32 млрд. зазначив: «І ви про це вже писали». Це справді так. Я детально аналізував попередній звіт Пенсійного фонду ще в першій половині січня в статті «Держбюджет-2012 як «потьомкінське село» українського уряду» (УНІАН, 12.01.2012). На підтвердження того, що правий в нашій дискусії саме я, а не Сергій Тігіпко, хочу послатися на Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2011 рік. У ньому зазначається: «З метою своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, для покриття тимчасових касових розривів, пов’язаних із виплатою пенсій, Пенсійному фонду України з єдиного казначейського рахунку відповідно до норм діючого законодавства протягом року виділялися позики. Повернення наданих сум позик відбувалось після закінчення виплатного періоду в межах фінансових можливостей Пенсійного фонду України.
Загальна сума позик, наданих у 2011 році, становила 43,4 млрд. гривень. Протягом року на їх погашення було спрямовано 31 млрд. гривень. Залишок непогашених сум позик станом на 1 січня 2012 року становив 12,4 млрд. гривень.
З урахуванням вищезазначеного сума дефіциту коштів Фонду у 2011 році сягнула 30,1 млрд. грн., з яких 17,7 млрд. грн. покривалися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на цю мету Законом України “Про Державний бюджет України на 2011 рік».
Як бачимо, хоча моя цифра дефіциту – 32 млрд. грн. – дещо відрізняється від того, що подав у своєму звіту Пенсійний фонд, але вона значно точніша, ніж 21 млрд. грн., про які казав Тігіпко. Більш того, не виключаю, що невідповідність між даними звіту Пенсійного фонду та моїми розрахунками виникла внаслідок певної маніпуляції Пенсійного фонду та Державного казначейства наприкінці 2011 року. Пенсійний фонд міг, умовно кажучи, 31 грудня, погасити 2 млрд. грн. боргу Держказначейству, щоб уже 2 січня отримати позику від нього.
Але про все це я вирішив написати не для того, щоб довести некоректність Сергія Леонідовича. Проблема значно серйозніша. Річ у тім, що в цьому випадку ми зіштовхуємося з відвертим порушенням законів з боку уряду, який це робить, аби приховати справжню ситуацію в країні.
Першим грубим порушенням є те, що Держказначейство надає тимчасові позички Пенсійному фонду, а Бюджетним кодексом таке право йому не надано. Хоча саме Бюджетний кодекс визначає порядок збирання коштів до Державного бюджету та здійснення видатків з нього.
Слід, правда, зазначити, що всупереч нормам Бюджетного кодексу 29.11.2011 був виданий Указ Президента України «Про Положення про Державну казначейську службу України», яким встановлено, що Казначейство «за погодженням із Мінфіном України залучає на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунка для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам» (пункт 3) частини 4 Указу).
Водночас відповідно до статті 19 Конституції «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тільки законами регулюється діяльність чиновників».
Як бачимо, указами Президента діяльність органів державної влади, в тому числі Держказначейства, не регулюється. Таким чином, факт порушення Держказначейством норм Бюджетного кодексу не викликає сумнівів. Хоча, скоріш за все, воно це робило у відповідності з постановами Кабінету Міністрів, але від того більш законними ці дії не стали.
Та крім порушення норм Бюджетного кодексу (читай, і Конституції України), було порушено також закон «Про Державний бюджет на 2011 рік». Ним установлені видатки на покриття дефіциту Пенсійного фонду в розмірі 17755,1 млн. грн., і ні копійкою більше. Водночас Казначейство надало тимчасову позику Пенсійному фонду на строк, який виходив за межі бюджетного року. А це вже кваліфікується не як позика, а як витрати державного бюджету 2011 року. Тобто Казначейством фактично проведені видатки без наявності відповідних норм закону про держбюджет. Це означає, що прийнятий депутатами Верховної Ради України закон про держбюджет не вартий навіть паперу, на якому він надрукований. Уряд та Казначейство можуть ним нехтувати без жодного покарання. Отже, ми зіштовхуємося з непереривним ланцюгом незаконних дій у державі. Спочатку народні депутати голосують за прийняття законів чужими картками, а потім урядовці відверто порушують прямі норми Конституції та закони України. І при цьому генеральний прокурор нічого не знає, не бачить і не чує, коли це стосується незаконних дій тих, хто в цей момент перебуває при владі.
Борис Кушнірук, економіст
