Про що свідчать недбалість і мовні огріхи горезвісної угоди Газпрому з Нафтогазом?

11:28, 19 лютого 2008
Різне
2259 0

З деяких нюансів можна зробити висновок, що це неякісна і нашвидкоруч склепана провокація, а по-друге, що якщо вона і склепана за вказівкою з Москви, то явно місцевими українськими «спецами»...

Думка

Якщо раніше улюблена страва влади для народу «локшина на вуха» варилася ретельно, за перевіреними технологіями і з необхідними інгредієнтами, то зараз, судячи з усього, піарники і пропагандисти всіх мастей перейшли на «локшину швидкого приготування» з пакетиком олії і спецій в додатку. Ось тільки їсти це вариво, і навіть нюхати його, просто неможливо.

Гаряче обговорюваний і по ТБ і в пресі нібито проект угоди між Нафтогазом і Газпромом пістрявить такими мовними і іншими нюансами, з яких можна, по-перше, зробити висновок, що це неякісна і нашвидкоруч склепана провокація, а по-друге, що якщо вона й склепана за вказівкою з Москви, то явно місцевими українськими «спецами». Не претендую на істину в останній інстанції та абсолютність приведених висновків, але...

"Непонятка" перша починається власне, відразу з того, як озаглавлений документ: «Угода про розвиток відносин у газовій сфері». Ну, по-перше, угоди, тим більше з такими глобальними посилами, підписуються на рівні урядів. Але вже ніяк не на рівні компаній. Документи, які підписують керівники конкретних компаній, конкретніші – контракт на постачання газу в такому-то році. І крапка. До речі, в грудні минулого року, коли Газпром і Нафтогаз підписали документи, озвучувалося наступне: компанії такі-то підписали контракти. Документ рівня угод, здається, підписувався ще тоді, коли все це укладалося на міжурядовому рівні, тобто кілька років тому. Чи не так?

Нагадаю, як звучало щось подібне років п`ять тому: «Протокол між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про обсяги і умови транзиту природного газу по території України у 2004 році до Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природного газу територією України від 4 жовтня 2001 р.».

"Непонятка" друга. Проект нібито угоди підноситься як газпромівский варіант, який роздобули журналісти. Все це добре, але – вже у перших двох абзацах виникають проколи, що говорять, скоріше, на користь того, що документик клепався «на теренах України” внутрішніми доброзичливцями, що дбають чомусь про користь російських братів. По-перше, вже в першому абзаці пана Міллера обізвали “Представником Правління”. Ай-яй-яй, невже в Газпромі не знають, що посада Міллера – Голова правління “Газпрому”. При цьому в наступному абзаці посада голови правління НАК “Нафтогаз” Олега Дубини написана абсолютно правильно.

Але є і явні “українські привіти”. В жодному документі, що підписувався раніше по газу Україною і Росією на рівні урядів або на рівні Газпром – Нафтогаз, не було зафіксовано написання української компанії як “Нафтогаз Украины” – скрізь в російських джерелах писалося “Нефтегаз України”. А ось в даному проекті зафіксовано українське написання – “Нафтогаз Украины”, тобто так, як говорять українські чиновники і пишуть в українських ЗМІ журналісти, які проживають на території України .

Та і в цілому, якщо пробігти очима документ, то видно: аж надто він еклектичний якийсь, нестандартний, якщо не сказати – неохайний з юридичної точки зору. Якщо раніше були міжурядові угоди і плюс до них щорічні протоколи, потім прийшла черга просто контрактів, то в даному випадку взагалі якась збірна солянка. З дуже конкретними зобов`язаннями і практично не прописаною відповідальністю сторін (не беручи до уваги відповідальності Нафтогазу, засунутої в розділ «Умови діяльності СП»).

Крім того, нібито проект практично не містить посилань на які-небудь міжурядові документи, є тільки формулювання «керуючись домовленостями Президента Росії і Президента України, досягнутими 12 лютого 2008 року.» Інше питання, а чи може глава «Нафтогазу» підписувати настільки стратегічні документи, що мають такі серйозні наслідки для газової галузі країни? Чи його рівня це відповідальність? Думаю, що ні. Вважаю, що такого плану угоди – прерогатива не менше, ніж прем`єр-міністра. Його право підписувати і його обов`язок відповідати за наслідки. Нафтогаз – це так собі, виконавці.

І ще що дивує – ось цей з дозволу сказати документ на повному серйозі обговорюється в Україні. Нафтогаз відразу заявив, що це фальшивка (можна вірити, можна не вірити), але Газпром красномовно мовчить і відмовляється від коментарів. Чому? Для чого витримується інтрига?

Не зупиняюся детально на тих пропозиціях, які містяться в нібито документі, – щоб туфту не тиражувати. Дуже хочеться сподіватися, що той фактичний кошмар, який прописаний в нібито проекті, – всього лише плід чиєїсь уяви, а не реально обговорювані варіанти (інакше – страшно за свою країну, якщо Дубина, або Тимошенко, або Ющенко дадуть слабинку і такі варіанти підпишуть).

Я розумію, що таке «суперглибоке дослідження» – це дитячість і комарині укуси на тлі того, що може втратити Україна і її громадяни в газових хитросплетіннях. Але наша ГТС – це наше стратегічне надбання, і його у жодному випадку не можна здавати Росії, а наш внутрішній газовий ринок – це маса можливостей для прибутків – і потрібно, щоб гроші заробляли наші компанії.

Можна тільки уявити, ЯК хоче Росія підім`яти під себе українську ГТС, ПХГ і наш внутрішній газовий ринок в цілому.

Залишається наївно вірити, що в країні ще є державні люди, яким не наплювати на інтереси своєї держави.

Тетяна, м. Київ

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter