Підпишіться на нас в Google
Блискуча зграя сріблястих риб може набагато більше, ніж просто мерехтіти у воді. Нові дослідження показують, що в шкірі риб є спеціальні пори, які реагують на світло подібно до очей.
Про дослідження вченого Масакадзу Івасакі з Хіросімського університету в Японії написав журнал Science Alert. Івасакі спостерігав за рибою Hypoatherina tsurugae, що мешкає у відносно мілководних океанських водах навколо Японії та Кореї.
У їхній шкірі знаходяться особливі клітини, відомі як іридофорні клітини, щільно заповнені кристалами гуаніну. Ці кристали відбивають світло під різними кутами, створюючи ефект кольору не за рахунок пігменту, як це роблять клітини нашої шкіри з меланіном, а завдяки своїй структурній організації, яка заломлює й відбиває світло на різних довжинах хвиль.
Івасака зафіксував іридофорні плями вздовж лусочок на спинці риб, які демонстрували "швидке й повторюване відбиття світла на частотах у кілька герц, незалежно від руху тіла".
Ці плями перемикаються між трьома станами, які Івасака назвав "статичним яскравим", "динамічно мерехтливим" і "темним". Він припустив, що ці стани можуть змінюватися залежно від рівня освітленості навколишнього середовища.
Спочатку він спрямував на рибу білий світлодіод, який освітлював кімнату й акваріум загалом. Іридофори залишалися у своєму "статичному яскравому" стані доти, доки пряме світло не вимикали, після чого іридофори швидко переходили в "темний" режим, приблизно так само, як змінюються наші зіниці, якщо хтось вимикає світло. У цьому стані кристали гуаніну перестали відбивати світло з тією ж інтенсивністю, ніби вони були злегка зміщені. Але незабаром вони знову звикли до навколишнього білого світла кімнати, повернувшись у режим "статичної яскравості".
Потім Івасака перевірив реакцію іридофорів на синє, зелене та червоне світлодіодне світло, а також на синій лазер і два види зелених лазерів. Спектральний аналіз показав, що реакція затемнення є найбільш чутливою до синього світла.
За його словами, у цих експериментах іридофори поверталися до мерехтливого стану приблизно через 10 секунд після припинення прямого впливу джерела світла. Він вважає, що за такі реакції відповідають не просто механізми в клітинах, а існує певна нейронна модуляція.
Він припускає, що до цього можуть бути причетні опсини – група світлочутливих білків, найбільш відомих своєю роллю в сітківці ока. Однак це потребує додаткового дослідження.
Дослідження морських мешканців – більше новин
Нагадаємо, що здібності та поведінка акул не перестають дивувати тварин. З'ясувалося, що акули вміють рахувати і віддають перевагу джазу перед іншою музикою. Вони можуть розрізняти звуки, що злегка відрізняються, а також різні абстрактні візерунки та кольорові геометричні фігури. В одному експерименті було доведено, що дитинчата сірої котячої акули запам’ятовують інформацію про форми та оптичні ілюзії майже на рік.
