До хрещення Русі у наших предків-слов'ян існували свої традиції поховання. Вони відображали тогочасний світогляд і уявлення про життя і смерть. Як ховали на Русі до прийняття християнства, яких обрядів дотримувалися та як ці традиції змінилися з приходом християнства, УНІАН розпитав у істориків.
Раніше ми також розповіда, навіщо на кладовищі ставлять огорожі та чому вони є тільки у нас.
Як ховали людей в давнину - звичаї до прийняття християнства
Як розповіла в коментарі УНІАН, кандидатка історичних наук, археологиня, старша наукова співробітниця відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України Евеліна Кравченко, Київська Русь як держава взагалі-то сформувалася з прийняттям християнства в 988 році. "Це такий феномен Київської Русі - держава з'явилася не після того, як навколишні племена об'єдналися за суспільним договором, а відбувався процес консолідації земель навколо Києва", - розповідає експертка.
Власне, за її словами, державні інститути почали формуватися за правління князя Святослава і його матері княгині Ольги з династії Рюриковичів (вони правили Київською Руссю з 944 по 972 рік). Але централізація і визнання держави та правлячої династії за її межами відбувалося саме з прийняттям християнства. "Тобто, правильніше буде говорити про те, як ховали населення або племена Середнього Подніпров'я до прийняття християнства", - пояснює Евеліна Кравченко.
До хрещення Русі померлих місцевих жителів - слов'ян - спалювали, а попіл пересипали в невеликі горщики - урни. Їх потім ховали, найчастіше, без інвентарю. Рюриковичі, які прийшли на нашу землю разом зі своїм військом, почали правити Києвом і причетні до формування Київської Русі, - це були варяги, скандинави. Оскільки варяги поклонялися скандинавським богам, то їхні тіла не спалювали, а ховали в курганних могильниках.
На нашій території виявлено кілька таких поховань - одне з найбільших і найвідоміших – це курганний некрополь в селі Шестовиця Чернігівської області. Там розкопані підкурганні військові поховання з атрибутами, властивими варягам, населенню Скандинавського півостора. Зокрема, це молоти Тора, зброя, кінський обладунок. Такий же могильник був у дохристиянські часи в Києві на Старокиївській горі. Вважається, що в цьому могильнику ховали знать, у Х столітті туди перемістився княжий двір, а після хрещення Русі на цій горі побудували Десятинну церкву,
- розповідає експертка.
Такі похоронні звичаї приблизно в кінці X століття до прийняття християнства були властиві населенню території, яка увійшла до складу Київської Русі.
Якщо звернутися до ще більш ранніх епох - бронзового та залізного віку - то можна дізнатися, що тоді у місцевого населення побутували власні поховальні обряди, можна зустріти і похованих обличчям вниз. Причину, чому людей ховали обличчям вниз, вчена пояснює так: "Найчастіше так ховали тих, кого боялися - людей, яких вважали відьмами, упирями або характерниками. Їх не просто клали обличчям вниз, а й притискали камінням. Подібний обряд існував не тільки на нашій території, а й в інших куточках світу: людей, яких звинувачували в чаклунстві або іншому злі, притискали в могилі, щоб вони не встали і не повернулись назад. Такі поховання зустрічаються вкрай рідко".
Як ховали в давнину людей на Русі після хрещення - які звичаї дійшли до наших часів
За словами Евеліни Кравченко, після прийняття християнства похоронні звичаї змінилися - людей перестали спалювати, а почали ховати в традиційних для нас дерев'яних трунах. У труну зазвичай не клали інвентар (супровідні речі), людину могли покласти в домовину із натільним хрестиком - металевим, дерев’яним або бурштиновим.
Процес переходу від дохристиянських похоронних звичаїв до християнських розтягнувся на кілька століть - він тривав аж до XII століття.
Одним із давніх християнських звичаїв поховання, який дійшов і до нас, хоча його і дотримуються не завжди, є традиція ховати на третій день. "Припускаю, що причина, чому раніше людей ховали на третій день, пов'язана саме з християнською традицією - обряд поховання здійснює церква, і її канонами встановлено, на який день відбувається похорон, - пояснила в коментарі УНІАН старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності в Інституті народознавства НАН України, кандидатка історичних наук Леся Горошко-Погорецька. - Зараз так найчастіше і роблять".
Серед народних вірувань є й ще одне - кажуть, що до похорону покійника не можна залишати самого. За словами експертки, точно невідомо, що на Русі традиційно покійного не залишали самого до поховання. Але дійсно є така давня українська традиція - до покійного приходять люди, сидять біля нього, у кімнаті, де лежить покійний, можуть читати Псалтир.
Чому треба сидіти з покійником?
Вважається, що біля покійного потрібно бути, тому що його душа ще вдома і потребує захисту від впливу нечистої сили. За повір'ями, померлий в домі є містком між світом живих і мертвих, і саме через нього в цей світ може потрапити щось небезпечне з того світу",
- розповідає етнологиня.
Саме тому, за словами вченої, в оселі має постійно горіти світло і не можна допускати, щоб гасли свічки.
Закінчила Львівський національний університет І. Франка за спеціальністю історик та викладач історії, магістратуру Києво-Могилянської академії. Кандидатка історичних наук у галузі археології.
Фахівчиня в галузі історії та археології Центрально-Східної Європи і Причорномор’я часу пізньої бронзи - раннього заліза. Проводить розкопки різночасових пам’яток. З 2006 по 2014 роки очолювала археологічні розкопки в Криму.
Нині є старшою науковою співробітницею відділу археології раннього залізного віку в Інституті археології НАН України. Авторка 92 наукових праць (опублікованих), в тому числі 7 монографій.
Вивчала початкове навчання, українознавство у Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. І. Франка.
Кандидатка історичних наук (етнологія), старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України. Ведуча та авторка рубрики «Своя сорочка» на радіо «Львівська хвиля».
