У вересні Верховна Рада ухвалила у другому читанні закон про єдину інформаційну систему соціальної сфери. За ним мають створити Єдиний реєстр, який об’єднає державні реєстри і бази даних соціальної сфери в єдиний інформаційний простір. Мовляв, для усунення бюрократії та можливого дублювання виплат, а також автоматичного призначення допомог, потрібен єдиний список. До того ж, такий, що передбачає можливість автоматичного обміну даними з реєстрами військового обліку, охорони здоров’я, демографічним реєстром, реєстрами рухомого й нерухомого майна та іншими інформаційними ресурсами.
Це вже не перша спроба створити названий реєстр. Ще у 2021 році у постанові Кабміну №404 йшлося про таку ініціативу на базі Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду.
Планувався поступовий відхід від паперових довідок та безперервний обмін інформацією для призначення соціальних допомог.
Пізніше, у 2023 році, Уряд прийняв ще одну постанову (№1130), якою внесли зміни до Положення про Єдину інформаційну систему соціальної сфери (ЄІССС), аби поступово переходити від експериментального етапу до стадії цифрового розвитку. Адміністратором Єдиної системи визначили державне підприємство "Інформаційнообчислювальний центр". Постанова також передбачила підключення інших державних реєстрів, а також віддалений доступ для обміну даними з іншими державними сервісами.
Врешті, законопроєкт №11377 закріпив рішення, закладені у згаданих постановах Уряду, визначивши правові та організаційні засади функціонування ЄІССС в більшому масштабі.
Отже, окрім очевидних переваг - скорочення бюрократії, автоматичний обмін даними, об’єднання розрізнених реєстрів – документ має низку проблемних аспектів.
Він не містить конкретики там, де вона очікується, та певні спірні положення, які зазнали критики під час розгляду законопроекту в стінах парламенту.
Приміром, в статті 14 зазначається перелік реєстрів, які входитимуть в ЄІССС. І цей перелік включає в себе не тільки реєстри, які акумулюють інформацію для цілей надання державою соціальної допомоги. При цьому, він не є вичерпним, адже законопроєкт передбачає можливість підключати до Єдиного реєстру інші електронні інформаційні ресурси суб'єктів електронної інформаційної взаємодії, з якими є потреба у здійсненні обміну даними.
З одного боку, такий обсяг інформації дозволить створити повноцінну "соціальну історію" людини. З іншого, це викликає питання щодо пропорційності даних, які акумулюватимуть в Єдиному реєстрі для цілей надання соціальної допомоги.
Ще один проблемний момент – за статтею 18 законопроєкту, доступ до інформації з Єдиного реєстру надається невизначеному колу осіб.
Формулювання, які використовуються в цій статті, не окреслюють чітку лінію щодо того, хто та які повноваження повинен мати для доступу до окремих видів інформації, особливо тієї, що вважається "чутливою" (наприклад, про стан здоров’я).
Потенційно, це може означати, що окремі приватні структури або інші державні органи, які не мають прямого стосунку до соціальної сфери, зможуть підключатися до ЄІССС та отримувати доступ до повної інформації про громадян для цілей, які явно не передбачені законопроєктом про цей реєстр. І хоча Уряд має в майбутньому розробити порядок доступу до інформації з ЄІССС, тому буде відомо, хто запитав та отримав дані про громадянина, це не виправить шкоди, яка може бути завдана.
Існують і технологічні ризики витоку даних.Законопроєкт покладає відповідальність на збереження даних з Єдиного реєстру на державу.
Однак практика показує, що українські реєстри часто вразливі до атак. Централізація такої кількості інформації про громадян становить великий ризик.
Отже, ідея створити інфраструктуру соціального захисту, яка об’єднає розрізнені реєстри, полегшить отримання допомоги та мінімізує бюрократію, звісно, має позитив. Однак, по суті, запровадження "соціальної історії" кожного громадянина та збір інформації з податкових, військових, медичних і майнових реєстрів (що ставить під сумнів гарантії приватності) створюють передумови для надмірного державного контролю.
