У благодійній організації World Access for the Blind, заснованій Деніелом Кішем, розроблено "революційну методику", яка дозволяє інвалідам зору "бачити" навколишні об`єкти. В основі її лежить принцип ехолокації, який використовується для орієнтації у просторі кажанами і дельфінами: людина видає "язиком короткий, різкий звук клацання", який моментально відбивається від навколишніх об`єктів і вловлюється вухом людини. "Сторонньому спостерігачеві клацання ледве помітне", - пише кореспондент The Independent Джером Тейлор.
"Незрячі люди часто вдаються до допомоги звуку для навігації. Ехолокацію вирізняє той факт, що ті, хто відточив свою майстерність, можуть визначати перешкоди з вражаючою точністю". Це дозволяє деякому з них навіть кататися на скейтборді і велосипедах вулицями з пожвавленим рухом, говориться в статті. За словами інваліда зору Алекса Кемпбелла, "з часом і в результаті практики у вас з`являється ціла бібліотека звуків. Починаєте з простих об`єктів на кшталт стіни, м`яча і столу, потім переходите до дерев, машин і віддаленим будівлям".
Методика пропонується в якості доповнення до тростини. Для її освоєння "потрібна постійна практика". За словами британського офтальмолога професора Гордона Даттон, "на оволодіння ехолокацією йдуть роки роботи, потрібно витратити приблизно 10 тис. людино-годин... Вам доведеться виконати величезну роботу і повністю перепрограмувати процеси мислення в вашому мозку" . Феномен, про який говорить Даттон, відомий як "нейропластічність", вказує The Independent. Так, нещодавно канадські вчені дослідним шляхом встановили, що у тих, хто опанував ехолокацію, при сприйнятті звукової інформації задіяні не слухова кора, а та частина мозку, яка за звичайних обставин пов`язана із зором.
