"Пижмою, або як її ще називають дика горобина, ще в старину моя мати вміла користуватися, - розказує уманка Ніна Гавлилів. – Лікувалися нею багато хто. А в голодомор, пам`ятаю, у нас здохло теля. Спека стояла сильна. Мати листям пижми м`ясо обкладала – воно по кілька днів стояло без холодильника, і не псувалося".
Жінка розповідає, що рослина отруйна, приймати в середину її треба дуже обережно і під наглядом лікаря чи хорошого травника. У давнину пижма була найпершою рослиною в травників.
Ніна Олексіївна згадує, як у післявоєнні роки пижмою лікували печінку та шлунок, помічна рослина була від язви. Чоловіків, котрі приходили з фронту, за допомогою лікарської рослини позбавляли від звички палити.
"Збирали листя, – розповідає. – Сушили на сонці. Потім перемелювали й робили самокрутки. Якщо просили чоловіки грошей на тютюн, давали їм такі самокрутки. Пару раз затягнувся, з день не хочеться потім курити, і в легенях від курива противно. Зазвичай, кілька самокруток таких викурювали і все, курити більше не тягнуло".
Щороку Ніна Олексіївна ходить у посадки та під ліс збирати на зиму пижму. Переконує, що переплутати цю рослину з іншими неможливо. Рослина має метр-півтора у висоту, через розсічені листки її називають дикою горобиною. Зацвітає жовтими суцвіттями.
"Збираю віниками, замотую у марлю і кладу на зиму в шафи від молі, – каже жінка. – Хімікатів не купляю. Якщо розвішати такі сушені вінички по хаті – можна літом спати і не боятися ні комарів, ні мух. У війну відварами з неї клопів й тарганів відлякували Там багато ефірних масел. Тому це хороший інсектицид".
Жінка пригадує, що пижму завдяки ефірним маслам додавали у консервацію та настоювали на ній лікери.
"Це зараз народні рецепти призабулися. Усе хімія і хімія", – зітхає жінка.
