Львів. 26 березня. УНІАН. Міжнародна науково-практична конференція на тему: «Транснаціональні сім’ї як наслідок української трудової еміграції: проблеми та шляхи їх розв’язання» завершила свою роботу у Львові. Серед організаторів заходу: Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК), Всеукраїнський благодійний фонд «Запорука», Soleterre – Strategie di Pace ONLUS.
Як повідомляють організатори, у конференції взяло участь понад 100 учасників, серед них 20 з-за кордону. Захід відбувся у формі наукового діалогу, презентацій практичного досвіду громадських організацій та майстер-класу українських та італійських спеціалістів.
Про стратегічну працю Церкви з міжнаціональними сім’ями трудових мігрантів розповів о. Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ. Він, зокрема, детально представив присутнім значення та діяльність відділу, утвореного Синодом єпископів у 2008 році, в Україні і за кордоном. Зазначив, що відділ координовано займається роботою з мігрантами та їхніми родинами (Комісія у справах мігрантів), іммігрантами та біженцями (єзуїтське служіння), морським капеланством (Одесько-Кримський екзархат). У цьому ПМВ в Україні допомагають єпархіальні та екзархальні референти у справах мігрантів та іммігрантів. ПМВ також співпрацює з духовними семінаріями та монастирями задля виховування душпастирів і монашества до місійного служіння, з єпархіальними Карітасами, Українським Католицьким Університетом, Мирянською, Катехитичною, Молодіжною, Євангелізаційною комісіями задля розвитку душпастирського служіння мігрантам та їхнім родинам. Також є співпраця з громадськими організаціями та науковими інституціями в Україні й за кордоном. Поза Україною ПМВ задля надання духовної опіки трудовим мігрантам співпрацює з єпископами – Апостольськими візитаторами, Апостольським делегатом, Генеральними вікаріями, пасторальними Координаторами, парохами та капеланами УГКЦ у країнах перебування наших вірних.
У своїй доповіді «Міжнаціональні сім’ї трудових мігрантів у досвіді служіння Української Греко-Католицької Церкви», торкаючись проблеми міжнаціональних сімей, констатував, що ця тема майже не обговорюється, але вона існує – і то гостро. Звернув увагу на те, що часто «ми як держава залишаємо своїх людей, мотивуючи тим, що вони можуть прийняти громадянство тієї країни, в яку виїхали. А це ж потенціал!», – наголошує священик і додає, що не завжди асиміляція є такою масовою, «особистості створюють італо-українські асоціації і мають кращий вихід на владу, щоби допомагати». Висловив думку, що нам усім варто було б звернути увагу на тих людей, бо «вони є безпосередніми дипломатами в колі родини, в їхньому суспільстві», – зауважив священик і закликав не втрачати їх.
Відтак, торкаючись теми життя українця за кордоном, розповів про звуженість такого стилю життя до трикутника – наймана квартира, робота і магазини, що робить людей замкнутими, напруженими, нереалізованими. Що стосується міжнаціональних сімей, то вони звуження своїх життєвих можливостей відчувають ще більше. Наслідком є велике природне бажання свободи, що штовхає людину до віднаходження свого народу навіть коштом роз’єднання власної міжнаціональної сім’ї. «Реалії є такими, що часто українська половина – чоловік чи дружина – не зживаються з інонаціональними родичами своєї другої половини і це взаємне несприйняття найближчих, чи найближчими родичами з обох сторін зосереджує міжнаціональні сім’ї не на замкнутому трикутнику, а втягує в коло власного життя», – говорить священик.
Альтернативою є УГКЦ за кордоном. У храмі міжнаціональні сім’ї зустрічаються з розширенням життєвих прагнень. Через відкритість нашої Церкви «багато осіб іноземного походження, котрі через свою дружину, чоловіка прийшли у храм, почуваються прийнятими, спілкуються з душпастирями, приступають до святих таїнств, практикують Ісусову молитву», – говорить священик. Він також навів приклади служіння представників інших національностей, зауваживши, що «приємно слухати угорців, які в Будапешті супроводжують хоровим співом українську Літургію; румуна, який у парохії читає апостола українською, а сам не знає цієї мови; американця, який роками дякував на Літургії у Римі; татарів, які допомагають будувати храм – каплицю в Казахстані тощо».
