В антиутопії Володимира Войновича «Москва 2042» письменники майбутнього колективно створювали довершений твір: кожен строчив на клавіатурі свій текст, а розумний комп’ютер компілював з сотні текстів шедевр. Вірніше, так казали тим письменникам, - що компілював. Насправді дроти від клавіатур закінчувалися у стіні, а «шедевр» за митців писали зовсім інші люди.

В такій же ролі – ідейних і одурених письменників – виявилося громадянське суспільство, принаймні та його частина, що бореться за оновлення судової системи  в сучасній Україні.

Козьяков обіцяє нам, що в новому Верховному суді ми побачимо багато людей «не з системи»

На повірку виявилося, що рекламована в численних інтерв’ю та ефірах  головою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Сергієм Козьяковим «найпрозоріша у світі» процедура добору кандидатів у оновлений Верховний суд – фікція, така собі клавіатура з дротами в нікуди, а негативний висновок Громадської ради доброчесності – дорадчого органу при ВККСУ – щодо одіозних кандидатів в цей суд – за потреби з легкістю долається членами кваліфкомісії.

Переконатися в цьому може будь-хто, якщо перегляне відео співбесіди з нинішнім головою Верховного суду Ярославом Романюком, яка відбулася 7 липня.

Судді якось не личить давати оцінку закону, що ще не вступив у дію, і казати зайве

Ярослав Михайлович відомий широкому загалу такими «доброчесними» вчинками як, наприклад, публічним схваленням «законів 16 січня» ще навіть до того, як їх підписав Янукович.  Вже 17 січня 2014 року він скликав брифінг, на якому заявив, що «судова спільнота України позитивно сприймає положення нового закону. Адже вони спрямовані, зокрема, на забезпечення стабільного та ефективного функціонування судових установ, надійного захисту здоров’я і життя суддів, працівників апарату суду, їх близьких родичів та членів їх сімей. Водночас. такі заходи гарантують і громадянам України справедливий та неупереджений суд».

Авжеж, «гарантують». Нагадаємо, що, окрім інших «перлів», як-то: заборони носити захисні  шоломи на мирні акції, там передбачалася кримінальна відповідальність за оприлюднення інформації про місце проживання судді чи номера його телефону.

Про те, що судді якось не личить давати оцінку закону, що ще не вступив у дію, і казати зайве.

Інший, не менш «доброчесний» і, що важливо, професійно «етичний» вчинок пан Романюк здійснив у розпал політичних баталій по прийняттю змін до Конституції. Знову ж таки, на серії брифінгів він горою став проти реформування Верховного суду, який він поки що сам же і очолює.

Більше того, в жовтні минулого року Романюк став ініціатором і підписав звернення Верховного суду до суду Конституційного, у якому просить визнати неконституційними низку  положень Закону “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 р. щодо формування нового Верховного Суду.

Маємо випадок етичності на межі роздвоєння особистості: з одного боку кандидат у судді оновленого Верховного суду біжить оскаржувати принципи створення цього суду, а з іншого – сам прагне вдягнути нову мантію.

То, можливо, ми маємо справу з диваком-альтруїстом, фанатом відстоювання інтересів суддівської спільноти?.. Без сумніву, «так»!

І співбесіда – тому доказ. Виявляється, Ярослав Михайлович – дуже скромна людина, настільки, що навіть образився на прискіпливий «допит» стосовно його майна і майна його рідних. Мовляв, ніколи я не мав навіть дачі завалящої і автомобіля, а мене тут допитують!

А що ж за майно у судді? Та антикорупціонерам на сміх: дві квартири у Києві у самого Ярослава Михайловича і київська ж квартира у його доньки.

Виявляється, першу квартиру на вулиці Вєтрова суддя надбав, продавши трикімнатку у Львові, а нині – здає її в оренду.

Стосовно другої квартири – на Печерську, на вулиці Костя Гордієнка – її на 70% Романюку подарували платники податків: тобто на 70% її вартість для судді оплатив Верховний суд.

Повірили і члени ВККСУ, що пан Романюк – взірець етичності і доброчесності

Помешкання ж доньки (державного службовця у Верховному суді) на Печерському узвозі, виявляється, - подарунок сестри Романюка, яка працює… ні, не топ-менеджером нафтової кампанії, а на дуже прибутковій посаді вчительки математики у одній із львівських шкіл.

Що ж, як сказав би Станіславський: «Вірю!»

Повірили і члени ВККСУ, що пан Романюк – взірець етичності і доброчесності, подолавши «вето» Громадської ради доброчесності 11-ма голосами, проти – лише троє.

І ніби «жалкий лепет оправданья», на сайті ВККСУ за результатами співбесід 7 липня розмістили нагадування, що «ухвалене рішення про підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя у Верховному Суді означає лише те, що за критеріями професійної етики та доброчесності він отримає більше, ніж 0 балів».

Шановна ВККСУ, та вже самий факт реклами «законів 16 січня» головою найвищої судової інстанції «заслуговує» на найвищий бал доброчесності!

Так що не соромтеся – давайте мерщій пану Романюку путівку в нове життя!

А що у Вищій раді правосуддя вас зрозуміють і підтримають – немає жодного сумніву. Всі ж свої, своїх не ображаємо!

Голова ВККСУ Козьяков обіцяє нам, що в новому Верховному суді ми побачимо багато людей «не з системи» - адвокатів, юристів-науковців. Побачимо. Але – не багато. Відомо, що у Верховному суді рішення ухвалює колегія суддів. Отже, швидше за все, всі чотири палати цього суду будуть сформовані за принципом добору у Верховну Раду СРСР, куди обов’язково висували певну кількість доярок і робітників, від яких, власне, нічого не залежало.

Але і за умови, що новим людям насправді не відведено роль міських блазнів, що їх у Верховному суді буде більшість – ложка дьогтю у особі одіозного голови ВСУ помножить на нуль всі потуги реформування судової системи.

Дмитро Хилюк