 |
| Superjet 100 розбився в Індонезії |
Як повідомляє "КоммерсантЪ", такий висновок зробили учасники розслідування за результатами розшифровки знайденого самописця.
Розшифрований індонезійськими експертами самописець SSJ 100 із записом переговорів пілотів в кабіні показав, що льотчики до самого удару об землю не повідомляли диспетчеру про якісь проблеми на борту і взагалі не розуміли, що опинилися у критичній ситуації.
Проведений огляд місця події дозволив спростувати деякі версії, що з`явилися раніше. Наприклад, про зіткнення SSJ 100 в повітрі з іншим літаком і ураження машини розрядом блискавки. Неспроможним, як з`ясувалося, виявилося і припущення про те, що SSJ 100 відправився в політ з вимкненою системою попередження про аварійне зближення із землею TAWS.
Учора представники рятувальних служб Індонезії заявили, що пошуково-евакуаційні роботи припинені. Рятувальники вичерпали ліміт часу, відведений законодавством Індонезії на пошуки 45 жертв катастрофи та уламків літака.
Підсумок виявився невтішним. Індонезійська влада запевняє, що з місця катастрофи підняті останки всіх 45 пасажирів і членів екіпажу російського літака, серед яких були 35 індонезійців, 8 росіян, француз і американець. Всіх місцевих вже вдалося упізнати, а з ідентифікацією останків іноземців, у тому числі росіян, виникли проблеми: представники держав, в яких жили загиблі, нібито ніяк не можуть передати індонезійським судмедекспертам зразки біоматеріалу від родичів цих людей.
Реально ж, як розповів виданню один з учасників розслідування з російської сторони, ситуація з упізнанням і видачею трупів близька до конфліктної. Справа в тому, що серед останків немає практично жодного придатного для візуального упізнання тіла, тільки фрагменти. Враховуючи цю обставину, російські фахівці хотіли б особисто обстежити весь зібраний на місці катастрофи біоматеріал, а не просто отримати під розписку і відвезти на батьківщину вісім запаяних цинкових трун з бірками.
Неоднозначними видаються фахівцям і перспективи розслідування обставин трагедії.
До сих пір немає відповіді на головне питання розслідування про те, навіщо досвідчений російський екіпаж SSJ 100, здійснюючи політ над закритими хмарами гірськими вершинами, вирішив знизитися до небезпечної висоти 2 тис. м і попросив у диспетчера відповідного дозволу. Незрозумілим залишається, і чому екіпаж не зреагував на звукові попередження TAWS про небезпечне зближення з горою і наступні команди системи про негайний набір висоти (вони зафіксовані на самописці).
Пролити світло на більше ніж дивні дії пілотів, на думку російських експертів, могла б розшифровка параметричного самописця SSJ 100, що зареєстрував основні параметри польоту, дії членів екіпажу і реакцію літака на них. Але його так і не знайшли, і просунутися в розслідуванні цієї трагедії далі припущень фахівці, мабуть, не зможуть.
