Останнім часом ми в Україні звикли кепкувати, як у сусіда «за порєбріком» все погано. З правами людини, толерантністю, просвітою, європейськими цінностями. Особливо суспільству полюбився вислів «духовні скрєпи», який ми саркастично використовуємо щодо північного сусіда, на якого самі не хочемо бути схожими, постійно акцентуючи на своїй «вищій» відданості «європейським цінностям». Але ось є одна прикрість. Насправді за «духовними скрєпами» нам не так вже й далеко ходити.
Європейські цінності – це не означає, що одразу всі повинні стати геями, як люблять нас лякати «ватні» сусіди. Європейські цінності – це повага та толерантне ставлення до думки інших, їхнього права на самовизначення та відкритість до пізнання світу
Щоб попередити спекуляції, одразу визначимо, що ж таке – ті славнозвісні «європейські цінності». Ні, це не означає, що одразу всі повинні стати геями, як люблять нас лякати «ватні» сусіди. Європейські цінності – це повага та толерантне ставлення до думки інших, їхнього права на самовизначення та відкритість до пізнання світу. І, звісно, кращою реакцією на не зовсім толерантні, середньовічні лозунги деяких наших співгромадян, була б демонстрація цієї самої толерантності стосовно них самих. Однак – якось у нас не виходить.
Цими вихідними в різних містах по всій Україні пройшла так звана хода на захист сімейних цінностей під патронатом УГКЦ. Здавалося б, ініціатива гідна поваги. У ситуації, коли, за різними даними, величезна кількість українців зростає у неповних родинах (і справа не тільки у кількості розлучень, скільки у кількості дорослих, що роками працюють за кордоном, аби забезпечити своїх дітей), здорова та повноцінна родина – це, без жодних сумніву, добра річ, і до цього варто прагнути. Однак є кілька «але».
По-перше, благу ідею заходу, який пропагував сімейні цінності, безповоротно зіпсували лозунги учасників ходи, адже центральними стали транспаранти, де усіляко акцентувалася увага на тому, що кожна родина, яка не складається з традиційних «тата-мами-кількох діточок», є неповноцінною і нездоровою. Тобто, з одного боку суспільство підтримує заклики чиновників і політиків до української молоді активно вирішувати демографічну кризу в країні, з іншого боку – толерує такі заяви, наприклад, як слова мера Чернігова Владислава Атрошенка.
Нагадаю, нещодавно він заявив, що «патріотизм повинен бути виражений не тільки у словах і геополітичних відносинах... Щоб дівчина і хлопець, виростали і знали, що якщо у них не буде трьох дітей, значить вони хворі, якісь не такі, вони взагалі не українці». Навряд чи такі слова спонукатимуть когось до створення сім’ї…
Однак цим учасники ходи не обмежилися. Багатьох зацікавив не зовсім зрозумілий лозунг «гендер = гомосексуалізм». Зі спрямованості заходу (серед іншого, його учасники виступали проти легалізації одностатевих шлюбів), можна здогадатися, що обидва терміни – це щось погане. І якщо з логікою опонентів «гомосексуалізму», в принципі, все більш менш зрозуміло – деякі громадяни поки що не можуть сприйняти це явище, то з поняттям «гендеру» ситуація трохи важча. Взагалі, науковою мовою гендер, від англійського gender - «стать», визначають як соціально-біологічну характеристику, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей. Простими словами, гендерна стать людини визначається роллю, яку вона виконує в суспільстві, а не її біологічними характеристиками. А тому хочеться зрозуміти – що поганого в понятті гендер? Може те, що жінка працює на рівні з чоловіком, а чоловік сидить вдома з дітьми – це нездорова ситуація і вони одразу стають гомосексуалістами?
Зовсім у голові не вкладається абсурдний лозунг «Стоп урокам сексуального виховання у школах». Поки у всьому цивілізованому світі дітям в доступній формі у школах розповідають про статеві відмінності між людьми та поступово готують їх до дорослого життя, в тому числі пояснюючи, як діяти в критичних ситуаціях, наші «вартові моралі» воліють, щоб діти йшли у великий світ непідготовленими.
Ок. Давайте продовжимо розповідати дітям до 10 років, що вони беруться в капусті чи їх приносить лелека. Або дивуватися, чого дитина приходить перелякана з дитсадка чи школи, бо якийсь там «дядя» показав їй щось зайве – чи, ще гірше, попросив «за шоколадку» щось зробити, а дитина взагалі не уявляє, в яку ситуацію потрапила? Скільки ми ще будемо чути історій про педофілів, які «виїжджають» на банальному незнанні дітей щодо того, що з ними відбувається і що робити у таких ситуаціях? Може краще все ж підготувати дитину, щоб вона знала, як діяти?
Вже давно потрібно усвідомити, що сексуальне виховання в школах – не якесь там збочення чи розпуста, це нормальний виховний процес, який допоможе дитині чи підлітку уникнути неприємних або навіть трагічних ситуацій
Звісно, добре, коли у дитини доволі прогресивні батьки, які можуть все правильно розтлумачити. А якщо ні? Де, як не в школі, отримати необхідні знання? Чи краще, щоб діти пізнавали сумнівні основи сексуального виховання від своїх друзів з сусіднього двору чи зі специфічних відеофільмів? Вже давно потрібно усвідомити, що сексуальне виховання в школах – не якесь там збочення чи розпуста, це нормальний виховний процес, який допоможе дитині чи підлітку уникнути неприємних або навіть трагічних ситуацій.
На жаль, багато чого поганого в нашій країні відбувається через банальне незнання і, що ще гірше, від небажання знання отримувати. І є певним лицемірством насміхатися з «сусіда» з приводу «середньовічних духовних скрєп», адже, по суті, ми, часом, нічим не кращі... Нам легше щось критикувати, не вивчивши питання. Люди виходять з транспарантами проти гендеру, гомосексуалізму, сексуального виховання, однак, здається, й гадки не мають, що це насправді. Головне, що вони – проти чогось. Так само, схоже, діють і на виборах. Тому не слід дивуватись їх результатам.
Марина Григоренко
