Насправді, зміни до Кримінального кодексу стосуються не лише злочинів проти статевої свободи та недоторканості. Крім того, з'являються нові статті, відповідно, нові злочини, яких раніше в кримінальному праві не було – домашнє насильство та примушування до шлюбу. На мою думку, це не менш резонансні зміни, ніж сексуальне насильство.

Якщо говорити про всі зміни, в цілому, то вони є наслідком імплементації положень Стамбульської конвенції, яку Україна не ратифікувала. Ймовірно, в цьому складі парламенту і не ратифікує, бо голосів за ратифікацію станом на зараз немає. Але тепер положення конвенції, по суті, вже будуть в українському законодавстві. Стамбульська конвенція - це скорочена назва. Насправді, це Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Я розтлумачую повністю назву, бо приводом для внесення змін був саме захист жінок від домашнього та інших форм насильства. Втім, текст внесених змін захищає і чоловіків.

Тепер, щоб розпочати статеві зносини, потрібно, щоб обидві сторони цього однако хотіли. Тобто, щоб ваші дії не переходили межі Кримінального кодексу необхідно, щоб ви і партнер мали змогу добровільно обирати те, що буде між вами відбуватися

Щодо принципово нового. Тепер, щоб розпочати статеві зносини, потрібно, щоб обидві сторони цього однако хотіли. При цьому, мали можливість вільного волевиявлення. Тобто, щоб ваші дії не переходили межі Кримінального кодексу необхідно, щоб ви і партнер мали змогу добровільно обирати те, що буде між вами відбуватися.

Ажіотаж і страхи чоловіків щодо лавини позовів про насильство дещо перебільшений. Вважаю, що немає підстав для побоювання саме в контексті змін щодо статевих злочинів. Бо, насправді, більшою загрозою для чоловіків є якраз зміна, що стосується домашнього насильства.

Втім, що стосується статевих злочинів варто знати наступне. За попередньою редакцією Кримінального кодексу, розрізняли насильство за його формою. Тобто, була природня форма (той, через який діти народжуються) – і це було зґвалтування. Зрозуміло, потерпілою могла бути лише жінка. Якщо це був неприродний спосіб, (анальний чи оральний) - це вже була інша стаття – «задоволення статевої пристрасті неприроднім шляхом». Тепер очевидну помилку прибрали, і злочини об'єднали в один.

Відповідно, будь-яка форма статевого насильства з проникненням (вагінальне, оральне чи анальне) в тіло іншої людини тепер є зґвалтуванням. Незалежно від того, хто є потерпілим - чоловік чи жінка. Також немає значення, проникнення відбулося статевим органом чи рукою, чи предметом. Якщо це робиться насильницьким способом, тобто, всупереч волі партнера чи партнерки – це все одно буде зґвалтування. Це безумовно, прогресивна норма (ст. 152)

А от ст.153 «Сексуальне насильство», якої всі перелякалися, стосується насильницьких актів сексуального характеру без проникнення. Ці інші форми і способи сексуального насильства вже описані в науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу. Наприклад, це може бути насильницька стимуляція статевих органів іншої особи. Так само, незалежно від того, потерпілий чоловік чи жінка.

Також це може бути сім’євприскування на зовнішні геніталії жінки (навіть із наступним заплідненням, якщо це не поєднується з проникненням статевого члена чоловіка у піхву жінки); тертя по зовнішніх геніталіях жінки язиком, руками, статевим членом, штучним фалосом чи іншим предметом (за умови, що органи насильника чи предмети навколишнього світу не вводять в піхву, рот чи анальний отвір потерпілої особи); мацання геніталій руками; анілінгус - оральна стимуляція входу в анальний отвір; вестибулярний коїтус - притуляння чоловічого статевого члена до входу у піхву жінки; введення статевого органу чоловіка між молочними залозами жінки, міжстегновий коїтус.

Дію ст. 154 «Примушування до вступу в статевий зв'язок» розширено, з’явилася норма про примушування до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою. Ця норма, по суті, давно є в США та Європі. Мова йде про випадки, коли ще не відбулося статевого акту, але є шантаж, схиляння. Може бути на роботі, коли людина залежна, чи навіть в сім'ї, де наприклад, жінка залежна матеріально, і чоловік її цим шантажує.

Хочу зазначити важливий момент. Зверніть увагу, що найбільше коментарів та обурення з приводу внесених змін, лунає саме від чоловіків. Від жінок я поки що жодного зауваження чи коментаря не чула. Річ у тому, що в нашому суспільстві є стереотип про так званий подружній обов'язок жінки. Мовляв, офіційно одружена жінка має в будь-який час бути готовою задовольняти статеву пристрасть чоловіка. Це дико звучить у великих містах, але я мала досвід глибинних інтерв'ю з жертвами насильства, жінками різного віку в маленьких містечках і селах. І в них теж є переконання про цей подружній обов'язок, що її не повинні питати, бо вона мусить задовольнити чоловіка. Велика частина українських жінок думають, що таке і є кохання у подружньому житті.

За цивілізованими стандартами, цей стереотип посягає на свободу волі жінки. І зміни у законодавстві, які стосуються статевих злочинів, спрямовані саме на його руйнацію.

І чоловіки, і жінки – всі повинні однако зрозуміти, що сфера статевих відносин може бути лише в контексті вільного волевиявлення обох партнерів. Або більше, якщо їх там більше. Не може бути примусу, насильства, стереотипу, що один приносить гроші, а інший - жінка, тому «вона повинна»

І чоловіки, і жінки – всі повинні однако зрозуміти, що сфера статевих відносин може бути лише в контексті вільного волевиявлення обох партнерів. Або більше, якщо їх там більше. Не може бути примусу, насильства, стереотипу, що один приносить гроші, а інший - жінка, тому «вона повинна». У жінки повинні запитувати, чи хоче вона, як вона себе почуває зараз, який у неї настрій. Це нормально.

Повертаючись до внесених змін щодо домашнього насильства та примушування до вступу в шлюб. Стамбульська конвенція створювалася не лише для України чи європейських країн, але і для безлічі жінок в азіатських, африканських країнах. Відповідно, не всі її норми є актуальними для нас.

Якщо ми говоримо про примушення до вступу в шлюб, то в Україні є норми, які це регулюють, просто не в кримінальному праві. Наприклад, можливість визнання шлюбу недійсним, якщо людина була в стані омани чи її шантажували. Норма Стамбульської конвенції була створена все-таки заради регіонів, де дівчат силоміць видають заміж змалечку. А для етнічних українців, якщо бути відвертими, більш характерний тиск до вступу в шлюб з боку жінки щодо чоловіка. Тобто, в цій ситуації у нас більше треба захищати чоловіків.

Так, дійсно, в Україні проживають не тільки українці, є інші етнічні групи, в яких бувають випадки примушення до вступу в шлюб неповнолітньої жінки. Ці моменти важливо враховувати, і достатньо було б адміністративної відповідальності. Якщо ж при примушенні до вступу в шлюб були завдані тілесні ушкодження, то хай людина за тілесні ушкодження і відповідає. Все дуже просто.

Бо тепер постає ще друге питання. Скажімо, було укладено шлюб таким способом: дівчина завагітніла і сказала чоловіку – одружуєшся або дитину не побачиш. Він одружується, але за два роки захотів розлучитися. Подає до суду, що його примусили, шантажували. Суд визнає шлюб недійсним. Постає питання, що робити, наприклад, зі спільно нажитим майном за цей час? На ці питання ніхто не відповів. Тобто, норму внесли, а що буде з нею на практиці, нікого не цікавить.

Інша проблема в новій ст. 126.1, «Домашнє насильство». Фактично, наш законодавець встановлює чотири форми сімейного насильства - фізичне, сексуальне, психологічне, економічне. Як кримінолог, я погоджуюся з тим, що за фізичне та сексуальне насильство повинна бути кримінальна відповідальність. Але так було і до цих змін. І не має значення це було в сім'ї чи поза сім'єю.

Новація полягає в тому, що в Кримінальному кодексі з'явилася тепер домашнє психологічне і економічне насильство. Але оскільки законодавець не дав належного визначення, яке можна застосувати це у практиці, можемо отримати з вами наступну картину. Наведу приклад.

Чоловік тривалий час зраджує дружині. Вона дізнається, і в неї трапляється гіпертонічний криз. Ми можемо це сміливо кваліфікувати, як психологічне насильство, бо їй дуже складно з цим жити, ще була завдано шкоди її здоров'ю. Таким чином, згідно з редакцією, у якій наразі записана стаття, це підпадає під сімейне психологічне насильство. Тобто, можна претендувати на те, щоб позбавити чоловіка волі на два роки. Або жінку, якщо ситуація аналогічна – чоловік отримав стрес, бо йому зраджують.

Зрозуміло, що зараз доводжу ситуацію трохи до абсурду. Але це для того, щоб було зрозуміло, який абсурд зараз знаходиться в тексті Закону. Чітких меж немає, і тому я вважаю, що психологічне і економічне домашнє насильство треба виводити з Кримінального кодексу. Безумовно, це неприпустимі речі, але не позбавляти за це волі. Нехай воно буде в адміністративному кодексі.

Ганна Маляр, юрист-кримінолог, кандидат юридичних наук