Моя подруга з Одеси робить веселих новорічних гномів та фантазійні ялиночки у чобітках. Саме у цей час на її хендмейдівський декор зазвичай приходився пік замовлень. Цього року – жодного. Зрозуміло чому. Та й створити унікальну іграшку-оберіг непросто, бо майстриня має вкласти у неї частинку своєї душі разом із власним відчуттям чарівного свята. Чи можливо це зараз? Чи взагалі доречні під час війни атрибути зимових свят, ялинки, різдвяні розваги, і який вплив на нашу травмовану психіку матиме їх присутність чи відмова від них?
Останнім часом, особливо у ковідні роки, балом заправляла позитивна психологія. Саме у цей період психологи закликали якомога раніше починати прикрашати будинок, місто, країну до зимових свят. Адже це допомагало легше пережити останні важкі (а для декого й депресивні) місяці року й зарядити себе яскравими позитивними емоціями, яких мало вистачити аж до весни. Ми щороку власноруч створювали певний патерн, який наш мозок радісно сприймав і переносив нас в атмосферу щастя в колі сім’ї, в дитинство, в казку і віру у дива. Зараз це просто так не працює. Або іноді ще гірше: працює з точністю до навпаки.
Річ у тім, що ми переживаємо колективну психологічну травматизацію, адже війна – це не особиста травма. Слід про це пам’ятати! Однак відтінки нашого спільного відчуття болю та спектр цих відтінків у кожного різний. Одна людина зараз відчуває себе розбитим склом, а інша каже: "А коли того пекла не було? До війни люди вмирали від ковіду, раку та інших хвороб. Просто в інших масштабах. А інша частина жила і посміхалась. Бо могла".
Ми вже пережили безпрецедентну кількість травматичних подій і це ще не найгірше. Найгірше – те, що ми не знаємо, що на нас очікує попереду. При цьому втрачено головне – базове відчуття безпеки.
Частина з нас навіть в уявленні не може зараз помістити себе у безпечне місце, аби відчути радісні позитивні емоції, пов’язані зі святами, здатність любити і радіти життю так само, як це було до 24 лютого 2022 року. А якщо ми й здатні це уявити, то це може спричинити болюче розуміння, що цього вже ніколи не буде.
Ступінь нашої травматизації залежить від конкретних місць і обставин, у яких знаходився на початку війни і знаходиться зараз кожен із нас, а також індивідуальних особливостей – захисних реакцій та адаптації, біологічних факторів мозку, нервової системи, швидкості психологічного відновлювання після стресових ситуацій, проживання старих психотравм у новій ситуації.
Абсолютно неправильно у цій ситуації засуджувати себе або інших, займатися моралізаторством та воювати один з одним, втрачаючи психологічний ресурс.
Найсуттєвіше, що жоден з нас немає досвіду психологічного переживання такого року, як цей. Ніхто з нас не знає, правильна (нормальна) у нас реакція на ті чи інші події та ситуації, чи ні. Зокрема, чи правильно (нормально) в умовах війни ставити ялинку, вішати гірлянди, чи слід відкласти все це до мирних часів і завершення блекауту. Якщо ми не знаємо цього, якщо не маємо досвіду, то чи можемо ми наперед знати, що тим чи іншим рішенням допоможемо собі, чи навпаки ще більше психологічно травмуємо? Тож абсолютно неправильно у цій ситуації засуджувати себе або інших, займатися моралізаторством та воювати один з одним, втрачаючи психологічний ресурс.
Психологи у цій ситуації схожі на саперів. Вони рухаються обережно, повільно й переважно інтуїтивно, намагаючись допомогти всім. Адже немає нині універсального рецепта для полегшення психічного здоров’я. І тих людей, хто проти будь-яких атрибутів зимових свят. Адже відчувають за цими атрибутами прагнення влаштовувати гучне святкування, яке за їх відчуттями є неприпустимим в час, коли навколо стільки горя, гинуть мирні і військові, лунають сирени та прилітають ракети. І тих людей, хто так само психологічно гостро відчуває інше, а саме — потребу жити тут і зараз. Бо може це останнє свято. Для людей, які саме так відчувають ситуацію, свята – це привід для зустрічей з друзями, радості у морі буденного смутку і непередбачуваного майбутнього. Вони мають на це ресурс і психологічну потребу, чи потрібно їх цього лишити?
Головне у цій справі — відсутність крайнощів у вигляді гучних святкувань або повної примусової заборони для кожного українця на прояв позитивних емоцій.
Навколо цього зараз ламаються списи в соцмережах, зокрема на цьому тижні жвава дискусія відбувалася навколо теми новорічної ялинки у столиці.
А істина, як це не банально, лежить посередині. Аби не травмувати себе й один одного ще більше, потрібен суспільний компроміс. Головне у цій справі — відсутність крайнощів у вигляді гучних святкувань або повної примусової заборони для кожного українця на прояв позитивних емоцій (читай – права святкувати зимові свята).
Я замовила своїй одеській подрузі зробити для мене ялинку Перемоги. У чобітках кольору камуфляжу. Вже за півгодини після нашої розмови майстриня була у крамничці, де з довоєнним ентузіазмом підбирала необхідні для цієї роботи нитки, стрічки та різдвяні прикраси. Її емоційний стан з пригнічено-депресивного змінився на творчо-ейфорійний.
Пам’ятаємо, наш психічний стан — це те, що ми називаємо "стан душі", різноманітні її відгуки на лише свої власні відчуття та уявлення. У ситуації, коли ми не маємо досвіду і розуміння "норми", слухайте себе, уникайте конфліктів у середині себе та будьте толерантними до стану душі тих людей, хто навколо вас. Це іноді дуже важко, дуже дратує і навіть виснажує. Ви можете їх не розуміти, але не засуджуйте і не закидайте камінням. Намагайтеся не тікати від життя і не лишатися наодинці з війною. Не слід робити вибір між війною та життям. Живіть!
Психологічна стійкість під час війни – це про силу нашої єдності і взаємної підтримки. Тільки так можна зберегти власне психічне здоров’я та особистісну цілісність.
Яна Стадільна, журналіст, магістр факультету психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
