Одеса, де нетривалий час ситуація вважалась відносно спокійною (наскільки можливо під час війни), другий місяць поспіль піддається масованим атакам рф.
З початку березня в місті вже загинули десятки людей (дорослих, дітей, людей похилого віку), і було зрозуміло, що незабаром ситуація погіршиться. Очікувалося, що агресор, який тяжіє до знакових дат, ще більше активізується 10 квітня – у 80-ті роковини звільнення міста від гітлерівських загарбників.
За злою іронією, Одеса, яку зараз так ненавидять у Кремлі, у роки Другої світової війни найдовше серед інших міст тримала оборону – 73 героїчні дні...
Та, можливо, протрималася б ще, але, за рішенням Ставки верховного головнокомандувача (Сталіна), війська з Одеси перекинули для посилення оборони Криму. В результаті, 16 жовтня 1941 року місто захопили нацисти. За 907 днів окупації у ньому було вбито понад 80 тисяч людей. Серед них – моя рідня – всі, хто залишився в Одесі. Вціліли лічені: дідусь, який був на фронті, бабуся та мама (тоді – 3-річна дівчинка) – вони встигли евакуюватись. Бабусиного брата, його дружину та крихітну донечку розстріляли в центрі міста, біля будинку, де вони мешкали – про "неблагонадійних" донесли місцеві колаборанти.
З Одеси гітлерівців вибили у квітні 1944-го, згодом додому повернулися ті, хто залишився від нашої колись великої родини. Але, як виявилося, жити їм не було де – квартира була зайнята.
Ким саме? Не знаю. Мої рідні про ті події говорили з великим небажанням. Знаю лише, що на вулиці вони не залишилися – зважаючи на бойові заслуги контуженого (у прямому значенні) діда, йому виділили кімнатку з вбиральнею у дворі... Так ми й жили - під його розповіді про гвинтівку-трьохлінійку з одним патроном, з якою молодого солдата відправили в бій, та його злі висловлювання про "радянську гримасу, яка змінила Гітлера на посту".
Але останніми роками все частіше згадуються бабусині слова: "У нацистів, фашистів та колаборантів немає національності. Ніколи про це не забувай…".
Колишня гімназистка часто плакала над пошарпаним фото – останнім знімком чорноволосої крихітки Нелочки. Тієї самої племінниці, яку вбили фашисти. Тричі реставрований знімок – все, що залишилося на згадку. Він тепер у мене – перейшов у спадок...
Страшно усвідомлювати, що зараз, через понад 80 років, історія повторюється. Ворог знову прагне захопити Україну, а Одеса, як і вся країна, протистоїть окупантам. Путіну, як і Гітлеру, потрібне одне – чужа земля та більше крові на ній. Вісім десятиліть тому, 10 квітня, місто "струсило" з себе "коричневу чуму", а зараз, 2024-го, цей день став продовженням тепер уже російського терору: на світанку ворожа армія почала атакувати місто балістичними ракетами...
І знову – зла іронія: удари завдавалися з території окупованого Криму, заради якого у 1941-му захисників Одеси терміново передислокували на чорноморський півострів.
За словами військового оглядача Олександра Коваленка, за перші години у середу окупанти задіяли чотири балістичні ракети 9М723 ОТРК "Іскандер" та дві аеробалістичні "Іскандер-К": "Зранку Одеса – під системними ударами із Криму балістикою... Не ігноруйте сигнали тривоги! Не забувайте, сьогодні – 10 квітня – день визволення Одеси від нацистів! У їхніх спадкоємців, російських окупантів, фетиш на такі дати! Сьогодні може бути складний день…".
"Складний день" – м'яко сказано. Російські військові завдали кілька потужних ударів по регіону. Значно пошкодили транспортну, критичну інфраструктуру, постраждали двоє співробітників Одеської залізниці... За даними начальника Одеської ОВА Олега Кіпера, протягом дня по Одещині було випущено 9 балістичних ракет. Внаслідок вечірнього удару, який стався біля АЗС, загинули четверо людей, у тому числі – 10-річна дівчинка, яка свій перший та останній ювілей відзначила лише за десять днів до смерті. Її молодша сестричка та батьки перебувають у лікарні... Поранення отримали ще 14 осіб, серед них – 4-річна дитина. Один із постраждалих помер у лікарні наступного дня, за життя ще кількох борються медики.
Це був кінець робочого дня – в момент атаки люди, які потрапили під удар, машинами й пішки прямували з роботи додому. Вони стали жертвами підступного подвійного удару, який завдала росія – країна, де, варто зауважити, чомусь вважають Одесу "своєю". Мовляв, тут багато російськомовних, які чекають не дочекаються повернення під "крило старшого брата".
Таким дивним чином, Кремль "піклується" про "ближніх". Очевидно, за суто російською традицією: "Б'є, значить, любить" – Гітлеру сподобалося б...
Лариса Козова
