12 лютого 2026 року на офіційному відео від NAUDI з оборонної виставки World Defense Show 2026, що триває в Ер-Ріяді, Україна представила систему протиповітряної оборони "Шершень". Зазначається, що її випробували вже на пʼяти типах ракет, як вітчизняного, так і західного виробництва.
Що відомо про систему ППО "Шершень", які задачі вона може виконувати для захисту неба над Україною і чи здатна вона глобально змінити ситуацію для української ППО, УНІАН запитав у Валерія Романенка – авіаексперта, провідного наукового співробітника Державного музею авіації.
Що наразі відомо про ППО "Шершень" і наскільки вона може посилити українську систему ППО?
"Шершень" – це виріб військового часу. Що таке система протиповітряної оборони Шершень – це найпростіший радар з літака-винищувача. Його поставили на платформу, яка забезпечує йому огляд. Річ у тім, що літак-винищувач сам може крутитися в повітрі, а радар в нього бачить на обмежений сектор в носовій частині, такий конус, як олівець. А для того, щоб радар бачив усе навколо себе, він має обертатися на 360 градусів.
Тому йому зробили, по-перше, поворотну платформу, яка здатна обертати радар на 360 градусів, або довертати на потрібний кут. І, скоріш за все, цей радар працює так, як працює радар системи БУК, тобто секторно. А для того, щоб він міг краще бачити об'єкти на малій висоті, його піднімають на платформу. Чим вище підіймається антена радара, тим далі вона працює, тим краще вона бачить цілі на малих висотах.
Тобто тут підхід схожий на той, який РФ використовує для захисту Москви, підіймаючи свої засоби ППО на вежі?
Так-так, але вони ставили просто на будь-які постаменти, аби хоч трохи вище. Знаєте, знімають танки Т-34. А замість них ставлять зенітні системи. А можна підняти, власне, сам радар. Адже саму ракету можна запускати хоч з-під землі. Головне, щоб радар бачив, куди вона полетить, бо він направляє ракету.
Тут проста радарна станція, яка або обертається, або вона працює на 360 градусів, але, скоріше за все, наскільки я бачу по фотографіях, вона працює секторно. Тобто, її обертають в якомусь напрямку, і от конус працює саме в цьому напрямку.
Далі зробили універсальну пускову з перехідниками. На пускових з фото, наприклад, видно ракети Р-27 українського виробництва. Також, скоріше за все, можна буде використати ракети Р-60 чи ракети Р-73 теж українського виробництва. Крім того, нам Велика Британія обіцяла велику кількість ракет Martlet. Вони набагато меншої дальності. Але їх обіцяють у великій кількості. Тому йде урізноманітнення по ракетах. Крім того, можливо, дали можливість відстріляти американські Sidewinder. Або французькі ракети, в них є Super R 530.
Тобто така універсальна пускова, на якій шляхом заміни пілона під відповідну ракету можна запускати кілька типів ракет. Тобто є основна пускова рейка, під неї підвішується конкретний пілон від конкретної ракети. І таким чином можна не прив'язуватися до окремого типу ракет.
Створення універсальної пускової установки – це поширена практика на ринку, чи радше унікальна?
Ні, це історія унікальна і вона не дуже добра. Тому що ці ракети мають використовуватися дуже швидко. Або їх потрібно регулярно підвозити, треба мати транспортно-заряджаючу машину. Бо загалом зенітні ракети постачаються в контейнерах, які забезпечують її збереження протягом тривалого часу.
Але наскільки відомо, в комплексі до цієї ППО йде не лише радар і пускова установка. Швидше за все, йдеться про рухому пускову установку у вантажівці, тому що тут не дуже важкі ракети. Але у складі комплексу передбачені транспортно-заряжаючі машини.
Під які цілі може використовуватися ця система ППО? Йдеться про протидію "Шахедам", чи ракетам?
В "Шахеди" ми ракетами не стріляємо. Або стріляємо тими ракетами, які в нас у великій кількості. Наприклад, вже згадані Martlet. Але порахуймо – останнім часом у нас були три великі нальоти з використанням близько 400 "Шахедів". Уявіть, що ми б для них усіх використовували Martlet, які нам обіцяють передавати до тисячі на рік.
Тому як виключення, ця система ППО може працювати по "Шахедах". Але в основному це призначено для того, щоб збивати російські крилаті ракети. По балістиці ця система не може працювати, бо вона проста, занадто примітивна. А по крилатих ракетах вона спокійно здатна буде працювати.
Якщо говорити про кількість – скільки таких систем ППО здатна виробити Україна?
У нас величезна кількість винищувачів Міг-29, які літати вже не зможуть. Вони вже корені пустили в землю давно, а от радари в них є. І таких винищувачів в нас мінімально півсотні стояли. Я думаю, що якщо з тих, що списувалися і пішли на брухт, теж знімали радари, то й сотня буде. І ми могли до цього моменту створити якщо не сотню, а 50 таких комплексів, розставити їх на всіх кутках, де тільки можливо. Я про це кажу з 2023 року, але цей комплекс зʼявився лише зараз.
Це проста система. Береться радар від винищувача. Відповідно під нього робиться система, яка б дозволяла працювати поза винищувачем цьому радару. І пускова установка з тими самими авіаційними ракетами.
Тут немає нічого складного, це вироби військового часу. Це така собі пляшка з запалювальною сумішшю, у порівнянні з серйозним зенітним комплексом.
Як приклад – під час Другої світової війни були ручні протитанкові гранати, які кидали в танки. Вони складні, деякі були з магнітами, які прилипали до танків. Були кумулятивні, які пробивали броню танка. А були "коктейлі Молотова": пляшка з-під лимонаду закупорювалася, заливалася сумішшю бензину і машинного масла. І теж виконувала подібні функції. І це був виріб воєнного часу, який після закінчення війни не використовувався. Комплекс "Шершень" – це також виріб воєнного часу. Як, до речі, і наші ракети "Фламінго". Тобто це те, що нам необхідно на даному етапі війни.
Повертаючись до задач такого комплексу – чи може він глобально розвʼязати проблему російських крилатих ракет? Чи йдеться про точкове посилення окремих ділянок?
У нас яке рішення не було б – аби на користь. Точкові, глобальні, обласні, районні, головне – щоб ми наситили нашу оборону комплексами, які здатні відбивати атаки російських крилатих ракет. Бо ви ж бачите, що вони зробили з нашою енергетикою. Що вони роблять з нашими підприємствами, з теплопостачанням. А ще в нас є й оборонні підприємства, які треба захищати. Чотири таких комплекси, навіть пара таких комплексів, вони здатні захистити якісь підприємства, якийсь важливий міст, якийсь аеродром.
В них буде, апріорі мала дальність, і по висоті, і по дальності в них будуть обмеження. Але вони реально здатні збивати крилаті ракети, інші об'єкти не маневрені, які в основному летять прямолінійно, не можуть різко змінювати напрямок руху і швидкість. І такі системи могли б дуже нам допомогти.
Якщо говорити більш загально про захист українського неба – чи є в нас можливості створити систему ППО не у вигляді виробу воєнного часу, а таку, яка стане конкурентною і в перспективі?
У нас немає такої можливості. Точніше, створити можна будь-що. Але до них потрібні ракети, теж власні. А власні зенітні ракети – можна використати ракети на базі Р-27, але нам треба ракети, які хоча б схожі на ті, які використовуються в комплексах БУК. Щоб вони могли збивати не лише крилаті ракети, а могли б ефективно працювати й по російських літаках. І при чому дальність має бути щонайменше 30 кілометрів. І вони мають бути дуже стійкі до радіоперешкод.
Зараз у нас немає просто технічних можливостей. Навіть якщо ми розробимо відповідний комплекс з необхідними вимогами стійкості до РЕБ, по дальності, по висоті, у нас немає відповідних ракет і немає підприємств, які могли б у повному циклі випускати такі комплекси.
Ми можемо забазуватися на якісь елементи. Наприклад, на радари якогось західного виробника. Але ми будемо тоді повністю від нього залежні. Бо зенітно-ракетний комплекс – це поєднання радара, ракети та пускової установки. Ми поки що здатні випускати пускові установки, я сподіваюся, і ракети типу Р-27, які навіть не дотягують до NASAMS.
Валерій Романенко - авіаційний експерт, провідний науковий співробітник Національного авіаційного університету (НАУ). Він спеціалізується на історії авіації, сучасних авіаційних технологіях та питаннях протиповітряної оборони.
Як науковець і музейний співробітник, Валерій Романенко бере участь у круглих столах та публічних заходах НАУ, готує доповіді з історії авіабудування та просвітницькі матеріали про видатних конструкторів.
Завдяки поєднанню наукової, експертної та просвітницької діяльності, Валерій Романенко є одним із найпомітніших українських фахівців у сфері авіації, до якого часто звертаються журналісти та громадські організації за поясненням складних питань безпеки та технологій.
