Впродовж останнього десятиліття загроза з боку Росії ставала все більшою в очах зовнішньополітичних експертів і чиновників США. Але цей страх став особливо великим після того, як російський уряд втрутився в американські президентські вибори.
«Це не єдина спроба. Вони роблять це просто зараз, поки ми тут сидимо», - сказав у Конгресі колишній спеціальний прокурор Роберт Мюллер, який розслідував російську справу.
«Ми зараз робимо такі масштабні речі, які не могли собі й уявити ще кілька років тому», - сказав New York Times неназваний американський розвідник, розповідаючи про посилені атаки США проти російських електромереж у відповідь на хакерські атаки Москви й кампанії з дезінформації. Але що як найбільша загроза для Росії – це не США і не будь-яка інша країна, а сама Росія?
Читайте такожThe Economist: Росія стрімко втрачає шанс на мирну передачу влади
Про це на сторінках Politico пише професор з міжнародної безпеки Національного університету оборони США Пітер Єльцов. Якщо оцінювати те, як президент Володимир Путін окупував території колишніх радянських республік, влаштував кібератаки проти іноземної інфраструктури й перекреслив внутрішні демократичні запобіжники за останнє десятиліття, може скластися враження, що Росія дуже могутня. Але насправді сучасна російська держава значно слабша, ніж була імперія Романових, яка існувала з 1613 до 1917 року, чи СРСР.
«Найбільша проблема Росії має внутрішній характер. Це велика євразійська країна, яка не змогла створити національну ідентичність, яка б охоплювала все її населення. Мільйони громадян РФ не дуже лояльні до своєї держави. І щойно Москва ослабить свій контроль над місцевими виборами, що вірогідно станеться після президентства Путіна, ці групи почнуть добиватися незалежності. Як антрополог, історик і політолог, який провів багато часу в Євразії, я думаю, що це бомба сепаратизму сповільненої дії, яку Путін так боїться і яка вибухне через 10, 20 чи максимум 30 років», - стверджує автор.
Читайте такожWashington Post: Ера нових Сталінів, Гітлерів і Муссоліні от-от почнеться
На його думку, існує три великі причини, чому Російську Федерацію чекає розпад. Перша і найважливіша з них – це те, що сепаратистські імпульси в країні дуже потужні. Для прикладу автор наводить Татарстан і Башкортостан – дві етнічно автономні республіки в центрі Росії. Ці республіки мають потужні націоналістичні організації: «Азалтик» («Союз татарської молоді») і башкирська «Кук Буре» (Небесні вовки). Вони закликають до єдності тюркомовних народів в регіоні. Обидві організації проводять жалоби через пограбування Казані військом Івана Грозного, яке відбулося в 1552 році й на п’ять століть закріпило в обох народів відчуття глибокої втрати.
Як показали війни у Чечні в 1990-х роках і на початку 2000-х, сепаратистські рухи в Росії можуть бути кривавими й тривалими. І вони не лише етнічні. Приміром, етнічні росіяни, які живуть в багатих на ресурси регіонах в Сибіру, на Уралі й Далекому Сході кілька разів намагалися проголосити незалежність від РФ.
Після зміни режиму Путіна груба єдність країни може поступитися цим сепаратистським ідеям. Можна багато розмірковувати про те, хто ж стане наступним правителем. Але найвірогідніше Путін сам вибере його чи її в кінці свого терміну. І не відомо, чи наступник зможе тримати мертву хватку на горлі різних груп і регіонів. Без системи перевірок і балансів або будь-яких сильних інститутів в країні, така хватка може виявитися гостро необхідною, щоб зберегти цілісність. Заступник голови адміністрації Кремля В’ячеслав Володін якось сказав: «Поки є Путін, буде й Росія. А без нього Росія не існує». Вірогідно, він мав рацію.
Читайте такожAmerican Interest: Захід повинен допомогти Україні, щоб врятувати Росію
Друга причина – сьогоднішня державна ідеологія не має такої ж сили, як усі попередні. Сірий кардинал Кремля і давній соратник Путіна Владислав Сурков сказав, що Росія вступила в нову історичну еру: «Довготривалої держави Путіна». За його словами, це глобальна ідеологія, яка багато чого взяла у прихильників марксизму. Насправді ж «путінізм» - це гримуча суміш з євразійства і того, що російський праворадикал Олександр Дугін називає «четвертою політичною теорією». Євразійство – це інтелектуальна школа, яка виникла в 1920-х роках серед російських антикомуністичних емігрантів. Вона проголошувала особливу і месіанську роль Росії як цивілізації, яка існує на власних умовах, не будучи ані частиною Сходу, ані Заходу. Четверта політична теорія – це поєднання «найкращого» з фашизму і комунізму в новому хрестовому поході проти лібералізму. Дугін пропонує видалити атеїзм з комуністичної ідеології й расизм з фашистської, але при цьому зберегти їхню спільну місію.
Читайте такожBild: Путін відродив культ Сталіна в Росії
Не зважаючи на те, який жахливий вигляд має ця російська ідеологія, вона не рівня царизму чи марксизму-ленінізму, які раніше домінували в Росії. Святість царя століттями тримала російський народ в єдності. Ідеї марксизму-ленінізму про рівність і розподіл багатства були досить привабливими для багатьох країн в постколоніальну еру. В наші часи регіональний націоналізм, заснований на популістському порядку денному, становить більшу загрозу для лібералізму, ніж новий російський авторитаризм чи «путінізм».
Остання причина полягає в тому, що нинішні інтелектуальні й економічні умови в Росії дуже бідні у порівнянні з тими, які існували часи Російської імперії чи СРСР. Під царським режимом європейці приїжджали в Росію практикувати медицину, викладати в університетах, проводити дослідження і відкривати бізнес. Радянський уряд після всіх чисток і звірств створив відносно комфортне життя для певного прошарку найважливіших вчених, які могли добре жити за умови лояльності до режиму. Сьогодні вища освіта і наука в Росії в катастрофічно бідному стані. Економіка досі заснована на продажу ресурсів і ніщо не вказує на її модернізацію. Найбільш промовистий факт в тому, що діти російської еліти навчаються і живуть на Заході, а не в Росії.
Світ повинен готуватися до розпаду Росії. Найкраща політика, яку США і їхні найближчі союзники повинні обрати – це поєднання стратегічного терпіння і стримування з сильним акцентом на терпінні.
