В холодильниках ще залишилися банки "Кока-коли" і 7Up, які не вип'ють солдати США. Фото російських військ на донедавна американській базі, яка повинна була гарантувати безпеку курдам, вплинули на американську громадську думку і спровокували гостру реакцію багатьох політиків включно з республіканцями.
Не менше враження справили кадри CNN з курдських міст, де люди кидали в американських солдатів картоплю і звинувачували їх у смерті курдських дітей в ході наступу Туреччини, двері для якого фактично відкрив Вашингтон. Про це на Rzeczpospolita пише польський історик і політик Павел Коваль.
Про політичні помилки президента США вже написано багато. Інша справа - амбіції президента Туреччини. Раджеп Таїп Ердоган ще на початку наступу застерігав партнерів з Євросоюзу, щоб не говорили гострих слів про його дії на території Сирії, особливо про втрати серед цивільного населення. Він вимагав мовчання, водночас шантажуючи близьких західних партнерів неприхованими наслідками. Але це ще не кінець проблем, які змушують Захід розчаровуватися політикою лідерів США і Туреччини. Черговим питанням для роздумів стало зміцнення союзу Анкари з Кремлем у Сирії, а також амбіції турецького уряду з побудови ядерної зброї.
Ердоган декларує, що хотів би, щоб в Туреччини був доступ до такого озброєння, що означало б порушення умов угоди про нерозповсюдження ядерних арсеналів. Десь глибоко всередині такої політики лежить великий сентимент, який сучасні авторитарні режими, а також деякі демократичні лідери, пропонують своїм суспільствам.
"Адже як в Росії, так і в Туреччині йдеться про одне і те ж: про сигнал, що повертається імперія. Правителі кажуть своїм громадянам щось в дусі: "Повертаємо світ назад на приблизно 100 років, тобто до часів після завершення Першої світової війни. І нічого, що ми живемо в часи інтернету, а не телеграфу, що все навколо змінилося". Людям потрібне те ж саме: почути, що вони знову будуть великими", - пише Коваль.
Насправді на подібному тоні грає і Борис Джонсон у Великій Британії. Адже попит на лестощі для виборців не зменшується. Зараз настали часи великої спроби повернення британців до думок про "запуск історії". Адже в основі ідеї Brexit теж насправді лише одне: обіцянка, що стане знову, як колись, що Велика Британія знову стане потужною морською імперією.
Можна, вочевидь, себе заспокоювати, що політики - це лише "торговці мріями", час яких минає. Проблема в тому, що світ не поділений на окремі відділи, в яких ми всі живемо. Неоімперіалістичні ілюзії Володимира Путіна, якими він годує громадську думку в Росії, дорого коштує іншим народам, зокрема Україні й Грузії. Для Євросоюзу конфлікти в його оточенні - це велика політична проблема. Неоімперіалістичне пап'є маше президента Туреччини відбирає життя в курдів, змінює ситуацію на Близькому Сході, дозволяє там закріпитися Росії, а також ще більше розколює НАТО.
Читайте такожУ НАТО створили кризовий штаб через військову операцію Туреччини в Сирії – ЗМІ
Навіть демократична "неоімперіалістична політика", адже саме так можна назвати поведінку прем'єр-міністра Бориса Джонсона, теж має свою ціну. У Великій Британії черговий рік триває політична дестабілізація. З'являється ще одна невизначеність у майбутньому Євросоюзу. Можуть з'явитися потенційні економічні проблеми на континенті, так само як і в самій Британії. Тому що зараз ніхто не знає, коли станеться Brexit чи за яких умов він буде втілений. Не відомо, чи отримає процес підтримку в британському парламенті чи якими будуть його наслідки.
Напевне відсутність в Палаті громад підтримки націлених на Brexit урядів найбільше дивує в політиці неоімперіалістичних сентиментів. Власне, століття тому, коли в Європі з'явився новий політичний лад, Велика Британія була великою не лише у своїх мріях, а й в реальності. Її політики впливали на життя половини людства. Сьогодні ж члени Палати громад не спроможні дати раду не лише уряду, а й навіть розібратися між собою у більшості, на яку цей уряд повинен спиратися.
