Прагнення Банкової змінити Основний Закон для посилення повноважень гдави держави не лише стало секретом Полішинеля, але і може спровокувати цікаві політичні альянси. Втім, якщо виходити з того, що політика – мистецтво можливого, Президента можна назвати каталізатором нових можливостей.
У президентському оточенні бажання змінити Основний Закон останнім часом не тільки не приховують, але, м`яко кажучи, педалюють. Іншими словами, роблять усе, щоб привернути до конституційного процесу додаткову увагу громадськості і довести, що є ще порох у порохівницях. Леонід Кучма, який свого часу грав у реформування Конституції, виглядає зразковим скромником у порівнянні з Віктором Андрійовичем. Чого варте лише прагнення діючого Президента створити підпорядковану собі Національну гвардію або підсилити Президентський полк новітніми бронетранспортерами, яке розбилося об несподівану принциповість Анатолія Гриценка. Та і заява Ющенка про небажання розпускати парламент, яку він зробив у розташуванні танкової бригади, змусила багатьох апологетів «сильної руки» перервати сієсту від заздрості.
Інколи здається, що тактика політичного натиску, узята на озброєння Банковою рік тому, яка не дозволила досягти вагомих результатів, залишається категоричним імперативом. Будь-яке відхилення від наступальної тактики або компроміс у президентській команді прирівнюють до політичної поразки. Тому Президент не стільки намагається вибудувати схему для участі в президентських виборах 2010 року, скільки кардинально змінити правила їх проведення. Недолік об`єктивної інформації викликає чимало конспірологічних припущень, на зразок того, що Янукович і Тимошенко не братимуть участь у президентській кампанії. Мабуть, слід приготуватися до різних інсинуацій навколо виборів, домисли навколо них множитимуться, а конфігурація учасників виборчого процесу набуватиме все більш фантастичних форм.
Наприклад, не до кінця зрозумілі політичні перспективи Арсенія Яценюка. Малоймовірно, що спікер парламенту балотуватиметься на найближчих президентських виборах, але контроль над депутатським корпусом безумовно постарається відновити. Арсенієві Петровичу не хочеться бути маріонеткою в руках Банкової або уряду, про що він невтомно заявляє. Втім, для різкого нарощування політичних м`язів Яценюку доведеться без зайвих сантиментів торпедувати роботу коаліції, узявши на себе відповідальність за формування ситуативної більшості під час ключових голосувань.
Тим часом президентська активність вже дала перші помітні результати. Ні, мова в даному випадку зовсім не про початок роботи Національної конституційної ради, якій призначено у час Х» дістати проект Конституції, наче фокусник – кролика з циліндра. Куди цікавіше виглядає процес взаємного обнюхування Партії регіонів і БЮТ. «Несподівано» з`ясувалося, що дві найбільші парламентські сили рішуче проти ухвалення нової редакції Конституції на референдумі, про що і заявили під час стартового засідання НКС. Враховуючи ступінь їх впливу на південному сході і в центрі країни, нескладно здогадатися, що конституційний референдум з гарантією президентського успіху сьогодні можна проводити хіба що на Закарпатті. Упевненість Банкової у власних силах незмінно зашкалює, наче її кризові менеджери не бачили подій на Майдані в кінці 2004-го і не розуміють, наскільки вони змінили країну. Розплачуватися за недалекоглядність команди доведеться Президентові. Сьогодні глава держави все більше нагадує середньовічного монарха, який свято вірить у відданість своїх васалів, – до того часу, поки ця відданість не обернеться змовою.
Для Партії регіонів і БЮТ, які не є ідеологічними політичними силами, гіпотетичний перехід до парламентської республіки може вирішити не лише проблему нейтралізації амбітного Ющенка, але також прискорити процес вибудовування внутріпартійної системи, з якою доведеться рахуватися Віктору Януковичу. Йому, до речі, так і не вдалося знайти адекватної моделі поведінки в опозиції. Для нього вигідним виглядає навіть гарантоване друге місце в політичному масштабі. Пригадаймо Петра Симоненка: ким був би сьогодні лідер КПУ, якби його не вивели в друге коло президентських перегонів 1999 року?
Юлія Тимошенко, навпаки, має достатньо простору для маневру. Крім того, у діючого прем`єра є головне – часовий люфт. Тому вона запросто може спочатку зіграти з політиками на пониження президентських акцій, а потім разом з народом – на підвищення. Пані Тимошенко готова погодитися на зменшення президентських повноважень, щоб перетворити посаду глави держави на запасний аеродром для власних амбіцій. Адже не випадково в Брюсселі вона розписала своє бачення конституційної реформи в непривабливому для Президента світлі. І хоча, якщо міркувати розсудливо, лідер БЮТ не може собі дозволити навіть ситуативних союзів з Партією регіонів, досвід спільного голосування, зокрема щодо подолання президентського вето на закон «Про Кабінет Міністрів» в січні 2007 року, доводить: буває і таке. Тимошенко, як показують останні події, піймала кураж, і здатна на неординарні кроки.
Політична ситуація в країні розвивається двома паралельними і тому неперетинними шляхами. З одного боку, президентська команда готує реформування Основного Закону, при цьому практично втративши важелі впливу на ситуацію в парламенті і не зумівши наростити рейтинг глави держави. З іншого – між БЮТ і Партією регіонів стихійно виникають точки взаємодії і навіть взаєморозуміння. Дві ці фракції легко можуть сформувати конституційну більшість. І спрямованість його дій виглядає цілком очевидною.
На жаль, у ситуації, що склалася в країні, Конституція перетворилася з Основного Закону на об`єкт політичного рейдерства. Основні політичні гравці не збираються приводити модель своєї поведінки у відповідність з конституційними нормами. Скоріше, їм простіше змінити Конституцію, адже якщо правила гри не дозволяють вигравати, джентльмени змінюють правила.
Євген Магда
