Ще вчора Ю.В. обіцяла, що країна не знатиме імені прем’єр-міністра, коли вона буде Президентом. Тепер Тимошенко пропонує керівництво Кабміном Тігіпкові, і складно уявити, що Сергій Леонідович буде хлопчиком на побігеньках у пасіонарного автократа.
Ще важче уявити, як ці дві персоналії співпрацюватимуть між собою. Хоча, звісно потрібно зробити поправку на драматизм ситуації, у якій опиниться Україна післявиборча. Еволюційний тупик, у який вперлася держава, і брак фінансування (кредитори більше не дадуть грошей на чесне слово) мають урешті-решт змусити владу й тих, хто її уособлює, зайнятися модернізацією економіки, державного управління та бюджетної політики.
Ніщо так не пришвидшує і не активізує реформи, як відсутність коштів. А брак ресурсу Україні гарантовано на довгий час – аж поки держава не почне продавати банки, які вона рекапіталізувала. Випробування надлишком коштів (ми вже проходили його Криворіжсталлю) змінить випробування їх нестачею.
Тож, можливо, трапиться два дива поспіль – Тимошенко виграє вибори, а потім стане Президентом-консолідатором і державником-реформатором. З’ясується, що нам лише ввижалися фіскальний маузер, гламурна комісарська шкірянка й адміністративний налигач. Та й Тігіпка, напевне, переоцінюємо, потерпаючи від браку здорового технократичного глузду й приписуючи йому неіснуючі чесноти.
Однак, яких би висот не сягнула генна інженерія, схрестити передвиборчі програми й ціннісні установки потенційного українського владного дуету видається неможливим. Та й сватають Тігіпка на цю посадунастільки наполегливо, що відчуття пастки тільки міцнішає.
Неможливо уявити, як фінансист Тігіпко повертатиме обіцяні Тимошенко втрачені заощадження за умов, коли країна має змобілізувати все, аби інвестувати у своє майбутнє.
Невже Тігіпко-прем’єр мовчки спостерігатиме, як кабальний газовий договір з Росією висотуватиме останні золотовалютні резерви України, і невже він за вказівкою з Банкової вдаватиме, що Нафтогаз – це українська “Бритіш Петролеум” з тимчасовими несуттєвими проблемами?
Чи не зрадить собі Тігіпко, називаючи чорне білим? Чи вдаватиме він, що галопучий дефіцит бюджету в 100 млрд. гривень – це неістотне перевищення видатків над доходами? Що патерналізм держави та її статки – безмежні, якщо вона може дозволити продавати собі газ усередині країни за ціною, удвічі нижчою, ніж його купує за кордоном?
Як колишній голова Нацбанку (який, до речі, впустив в Україну джина валютних кредитів), чи поділятиме він курс Президента Тимошенко на те, що НБУ має бути Монетним двором уряду? І чи матиме мужність заперечити, що не личить Президентові зомбувати народ казками про завтрашню гривню по 6,50 за долар?
І після того, коли у вересні 2004 року він припустився помилки, виправдовуючи рішення Януковича – Азарова пустити надходження від першого продажу Криворіжсталі на різке підвищення пенсій, чи ввійде він удруге в одну й ту саму ріку? Чи пояснить народові – усупереч Президентові – що Пенсійний фонд є колосом на глиняних ногах, що помре відразу, якщо від нього відімкнути кисень бюджетних трансфертів? І що підвищення пенсійного віку є неминучим, незалежно від того, перебуває Тимошенко при владі чи в опозиції.
Як банкір, чи погодиться він з тим, що в Державної іпотечної установи з іпотекою стільки ж спільного, як у Департаменту відбування покарань із спа-курортом? Чи визнає він, що на період виборів цю установу примусово перетворили на вікно видачі квартир черговикам, яке зачиниться ще до того, як ЦВК оголосить ім’я наступного Президента?
Чи пояснить, що театральна роздача актів на землю не може замінити собою земельну реформу? Чи наважиться сказати вголос, що Бюджетний кодекс від Тимошенко – це насправді передвиборча агітка, яку дочитали до кінця хіба що з десяток міських голів?
Одного дня терпіння Тігіпка ввірветься, і він повторить долю Пинзеника. Хіба що не писатиме своєї доповідної записки й відверто звернеться до народу, якщо хоча б один із олігархічних каналів наважиться надати йому ефір.
І невже в когось є ще надія, що вони таки справді ян і інь – дві полярні протилежності походженням з одного й того мегаполісу, які повернуть Україні втрачену рівновагу й надщерблену гармонію?
Станіслав Голубенко
