Влада ЗАВЖДИ прагнутиме тотального контролю над підвідомчим суспільством. Це закладено в самій природі будь-якої влади, навіть у країнах традиційної і давно сталої демократії, а поготів – такої, як нова влада в Україні. Це так само очевидно, як і те, що сильна і об`єднана опозиція – один з найефективніших чинників приборкання владного прагнення до безконтрольності і вседозволеності.
Тому вже те, що в БЮТ визнали необхідним хоч би формально змінити слоган, – це крок в правильному напрямі. Але дуже добре зрозуміле і обережне – щоб не сказати недовірливе – ставлення зацікавлених сторін до цього широкого жесту доброї волі. Як піде далі (і наскільки швидко) – залежатиме головним чином від того, з якою швидкістю в штабах (перш за все, бютівських) відбуватиметься розуміння нинішньої ситуації. І від того, наскільки адекватними будуть заходи з адаптації до принципово нового розкладу.
Опозиція: БЮТ і ті, що не пристали
Поки що перший крок – заклик до "перемир`я" – вийшов зовсім ніяковим. Перш за все, занадто несподіваним, як флотський маневр після команди "Поворот усі нараз". Бютівські глашатаї не тільки впродовж виборів регулярно спускали помийну лавину на конкурентів Тимошенко – у тому числі і на тих, кого закликають нині до спільної боротьби. Але і після виборів аж до останніх днів не міняли ні об`єктів своїх інвектив, ні вжитого щодо них лексичного ряду.
І навіть проголошення "перемир`я" супроводжувалося тими ж риторичними фейєрверками. Ось, роз`яснюючи нову політику свого блоку, один з головних бютівських спікерів Олег Медведєв не утримався від уточнення, що для його вимогливого вуха "заява Арсенія Петровича про небажання бути підкаблучником пролунала як скрегіт з-під страусячих черевиків Януковича".
У інших авторів ще вишуканіше. І про "племінного хоружівського козла", про "Кролика", який "побігав, пострибав, поторговував... вуха обвисли – тепер і в опозицію", і т.ін. Образи, поза сумнівом, вражаючі, але на їх фоні не дуже щиро звучать справедливі слова про необхідність "сильної, узгодженої в діях опозиції".
Якось не вписується весь цей старий жаргон в клятвене запевнення, що відтепер – "жодного слова, жодної дії, жодної репліки, направленої на розкол опозиційних сил, – саме така вимога часу і позиція нашої команди".
Тобто, особисто я цілком усвідомлюю, що зміна лайкового формату – "Виродки! Зрадники! Козли!" на формат закличний – "Виродки, зрадники і козли, давайте більше не сваритися і не обзиватися!" – потребувала від БЮТ чималої внутрішньої напруги. (Тому і виходить так невміло – бо незвично). Але навряд чи такий полум`яний заклик надихне конкурентів на зустрічні кроки. І навряд чи в завдання справді входило їх надихнути.
Але якщо не прагненням до справді необхідної єдності опозиції викликаний новий слоган БЮТ (найбільш рейтингової опозиційної сили) – то для чого тоді всі ці невмілі ігри? Адже абсолютно неможливо запідозрити, що в якоїсь момент когось збентежило, що звинувачення і образи не приносять ніякої практичної користі і що відмовитися від своєї самостійної (не під-БЮТівської) позиції не збираються ні Ющенкр, ні Яценюк, ні хоч би Тягнибок з Гриценком. Принаймні, раніше такі дрібниці нікого не бентежили – робота БЮТ завжди велася не на потенційних "клієнтів", а на публіку.
Це справді важливо: працюючи за інерцією, бютівська "обливна" машина почала давати збої.
Опозиція: БЮТ і ЗМІ
Можливо, відіграло свою роль і те, що з`ясування – хто має право вважати себе (і, відповідно, називатися) "справжньою опозицією" – дедалі більше перетворювалося на клоунаду на рівні сцен із "Золотого теляти", де Паніковський і Шура Балаганов тичуть один одного ліктями: "А ти хто такий?!"
Але набагато важливіше, що саме так боротьба БЮТ за право одноосібно носити горде ім`я "Опозиції" виглядала для зацікавленої громадськості. Клоунадою – а зовсім не гордим і безкомпромісним "зривом усіх і усіляких масок". Для Блоку Тимошенко, – як політичної сили, для якої завжди мало першорядне значення не стільки "ким бути", скільки "як виглядати" – це прозвучало тривожним сигналом. І, ймовірно, стало поштовхом до того, щоб терміново (навіть не підкоригувавши фразеологію) змінити хоч би рекламний слоган.
Друга обставина – ще важливіша. У тому ж самому записі, де пан Олег Медведєв роз`яснював "нову політику" БЮТ і переконував, що в об`єднаній опозиції "є чим зайнятися і Яценюку, і Мартиненку, і Кириленку", – є там один загадковий фрагмент. "Неприємно вразив Євген Кисельов. У першій половині програми "Велика політика" в ексклюзивному форматі головним опозиціонером виступив Яценюк. У другій половині програми передставникові влади опонувала партія... "Українська платформа". І лише в перебігу дискусії лідера цієї потужної партії з «регіоналом» Мірошниченком ведучий надав слово для репліки Ігору Гриніву, причому представивши його не народним депутатом від найбільшої опозиційної фракції, а просто... експертом. Я дуже давно цікавлюся політикою, щоб таку конфігурацію програми вважати збігом обставин..."
Безглуздість постановки питання, здається, не помічає автор, але для будь-якого читача абсурд просто-таки впадає в очі. Насправді – з якої статі заїжджий гастролер має перейматися враженнями технолога БЮТ про те, як і в якому порядку він, гастролер, дає слово експертам, і взагалі – як він вибудовує "конфігурацію" своєї власної авторської програми? Усе це особливо дивно, якщо врахувати, що проект Кисельова виходить на телеканалі, який неодноразово і абсолютно принизливо критикувала особисто леді Ю, і який взагалі належить її політичним супротивникам?
Сам пан О.Медведєв апелює до цінностей свободи слова, явно не звітуючи собі, що в його вустах (у вустах головного технолога-ідеолога БЮТ!) така апеляція звучала б абсолютно образливо, якби не була неймовірно смішною. (Так само, як справедлива констатація того, що нинішню владу може стримувати тільки сильна, узгоджена в діях опозиція, перетворюється на кепкування після уточнення про те, що ці мудрі слова належать Юрієві Віталійовичу Луценку.)
В аспекті жорстокої редакційної політики бютівської газети "ВВ", навіть на каналах "Інтер" і "Україна" (не кажучи про інших) чинилася справжня вакханалія навіть не свободи, а просто-таки анархії і вседозволеності.
У Медведева є підстави для тривоги: донедавна в телеефірі і справді все могло бути по-іншому. Телеведучі (не тільки Шустер, який зізнався) нерідко погоджували – і не тільки з власниками каналів – і формат програм, і їх "конфігурацію", і прізвища запрошених політиків і експертів. І те, що горезвісні "чорні" і "білі" списки були в усіх штабах, – це завжди був секрет Полішинеля. Мабуть, і для власників цих самих "мас-медій".
Можна назвати безліч дуже різних причин, з яких господарі каналів іноді сприяли, іноді – лише допускали, або, принаймні, дивилися крізь пальці на маленькі (і не дуже маленькі) гешефти "володарів ефіру". Але коли йдеться конкретно про Блок Тимошенко, то головна причина лояльного ставлення очевидна: всі останні роки Юлія Володимирівна була або владою, або "майже владою". У 2005 році – прем`єр. Потім, навіть програвши післявиборні інтриги 2006 року, – "майже" прем`єр, а з грудня 2007-го – і прем`єр. І "майже Президент".
Природно, що за такого розкладу власники телеканалів, навіть пов`язані з конкурентами ЮВТ, або самі вступали у "напівкомерційні" відносини із штабами БЮТ, або не перешкоджали вступати у такі відносини своїм менеджерам чи керівникам новинних, аналітичних і авторських програм.
Тепер умови змінилися. З`явилася визначеність влади на доволі тривалий час. А майже всі власники каналів, газет і сайтів свій медіа-бізнес (який, за винятком каналів, найчастіше і бізнесом, власне, не є) поєднують з володінням або управлінням численними "заводами і пароплавами". Тому на сталу владу вони, так чи інакше, мусять зважати.
Далеко не завжди і не в усьому це означатиме неодмінний "прогин". Але, безумовно, це означатиме куди більш зважене і обережне позиціонування в політичному просторі. Принаймні, набагато обережніше і обачливіше, ніж за Ющенка – незалежно від того, називати останні роки "ліберальними" чи "епохою безвладдя".
Сказане, у свою чергу, означає, що медіа-гри за "безправильным" правилами БЮТ власники каналів допускатимуть у "своєму" просторі тільки вибірково. І лише в тих випадках (випадки, зрозуміло, будуть) коли це співпадатиме з їх власною політичною або (ймовірно, частіше) економічною лінією.
А для демонстрації об`єктивності і демократичності підконтрольного ефіру цілком достатньо інших опозиціонерів – того ж Яценюка, або "Української платформи", та хіба мало хто ще з`явиться. Свобода слова зовсім не обов`язково означає свободу слова на конкретному телеканалі конкретно Юлії Тимошенко або Олега Медведєва, – хоч би що думали з цього приводу вони самі. І якщо БЮТ не влаштовують правила тієї чи іншої програми – то їх свобода полягає в тому, що вони мають повне має право відмовитися від участі.
Опозиція: БЮТ і медіа-бізнес
Отже, третій момент, важливий принципово: свідомо чи ні, але своєю відозвою про "перемир`я" Блок Тимошенко заявляє... ні, поки що не про готовність прийняти нові правила гри – в рамках яких БЮТ – не єдина і неповторна опозиційна сила, що вже "майже" повернулася до влади, а, хай одна з найбільш "рейтингових", але все-таки – одна з багатьох.
Тобто, не виключено, що саме демонстрація такої готовності якраз і була "надзавданням" заяви. Але поки не вийшло. Вийшло – продемонструвати хоч би те, що блокові екс-прем`єра ці правила, принаймні, знайомі. Повторюся: це крок в правильному напрямку. А що виходить незграбно – якраз зрозуміло. Дуже багато що доводиться ламати в звичних відносинах БЮТ і з медіа, і з політичним партнерами. Але – доводиться. Іншого виходу у леді Ю просто немає.
Це взагалі – одне з найзагадковіших явищ в нашій дійсності. Злі (злі-злющі) язики базікають, що Блок Тимошенко – єдина політична сила в Україні, для якої виборчі кампанії були зв`язані не стільки з жахом непомірних витрат, скільки з вельми прибутковим бізнесом. Оскільки спонсорські кошти з соратників стягувалися із запасом, витрачалися, навпаки – за мінімумом, а солідна "дельта" осідала десь в далеких офшорних кубушках.
Підтверджень злостивих інсинуацій чимало – починаючи з озвученого "Дзеркалом тижня" натяку, що навіть Аллі Борисівні не зовсім сповна компенсували сказані публічно добрі слова щодо Юлії Володимирівни. І закінчуючи історичним першим невдалим голосуванням за її друге прем`єрство в грудні 2007 року, коли табло висвітило не тільки цифру "225", а й той факт, що всі розмови про нібито куплений кандидатом "запас у 20-30 депутатських голосів" є нічим іншим, як просто блефом.
Блеф, треба визнати, взагалі донедавна був найбільш відпрацьованим прийомом і найнадійнішою зброєю ЮВТ. Ось, здавалося б – якби тоді, в грудні 2007 року "регіонали", замість того, щоб впадати в несамовиту радість, на три хвилини замислилися і зробили, здавалося б, абсолютно очевидні висновки, – то другого прем`єрства Тимошенко могло взагалі не бути. Утім, це все лірика.
А суворою реальністю є такий факт: станом на "просто зараз" у Блоку Тимошенко власного медіа-ресурсу за великим рахунком просто немає. Ще більше його немає у самої Юлії Володимирівни.
Не то, щоб немає взагалі. Але немає нічого такого, на що мусили б зважати і влада, і власники медіа-холдингів. Тобто, незважаючи на абсолютно неспівставні результати останніх виборів, навіть Анатолій Гриценко з його 1,2% опиняється в певному сенсі в кращому становищі, ніж "срібний призер" президентської гонки. Тому що впливовість "Дзеркала тижня" останні роки хоч і підупала, але вона – є, і є помітним елементом медіа-простору.
А у Тимошенко? Зрозуміло, що за допомогою блефу і тонкого маневрування, а також економного фінансування більш-менш відвертої "джинси" в різних виданнях і на різних каналах, БЮТові вдавалося створювати ефект присутності чи не скрізь. Але змінилися обставини і кон`юнктура, і ті, хто ще вчора залюбки розміщував матеріали бютівських штабів під сурдину "суто ексклюзивності" або просто за невелику мзду (частіше за все обидва стимули поєднувалися) – вони тепер цинічно повернуть ніс, просто-таки зневажаючи свободу слова, і бурмотять щось незрозуміле про необхідність відповідати редакційній політиці...
І що залишається в сухому залишку? "ВВ" і ще, ймовірно, скількісь "бойових листків"? Ну і пара-трійка окремих, хай навіть іноді блискучих "багнетів", вбудованих або прибудованих (чи надовго?) в чужі медіа-проекти... Це, власне, і називається – "нічого". Точніше – "нічого" плюс музичні канали Баграєва і плюс абдуллінський телесайт INTV – який, як стверджують фахівці, є прообразом телебачення майбутнього, але який в сьогоденні (тут і зараз) так і не став скільки-небудь відчутним чинником політичної реальності.
Утім, структури Абдулліна і Баграєва "приплюсовані" умовно не тільки через їх малу впливовість (врешті-решт, справа наживна), а тому, що зовсім не факт, що ці і подібні до них дуже ділові громадяни надовго збережуть вірність лідерові блоку. Така необачність взагалі-то не в їх правилах, хоча виключати, звісно, не можна нічого, навіть чудес.
* * *
Не дивно, що БЮТові доводиться освоюватися в новій реальності і намагатися взаємоприйнятно перебудовувати відносини з навколишнім світом. Альтернатива – скорботний і швидкий шлях в політичне небуття, оскільки політика – це як велосипед: або їдеш, або падаєш.
Перші кроки вже зроблені. Хай невмілі і ніякові, хай нещирий і з мало стримуваним роздратуванням – але все-таки в правильному напрямі. Адже для приборкання влади Україні справді до зарізу потрібна об`єднана і сильна опозиція.
Валерій Зайцев, "Нові Грані", спеціально для УНІАН
