Сім запитань до суду, МВС і адвокатів Максима Курочкіна

09:15, 29 березня 2007
Різне
2548 0

Хоч як старався заступник голови МВС, він не зміг остаточно переконати в тому, що вбивство Курочкина не було інсценізованим, та й у тому, що воно взагалі відбулося.

Припущення про те, що російський бізнесмен Максим Курочкін (він же – Макс Бєшений) живий, а події 27 березня – не більше ніж інсценізація з метою таємно вивезти Курочкіна з території України, були озвучені журналістами вже за пару годин після повідомлення про розстріл підозрюваного у дворі суду.

28 березня на прес-конференції заступник міністра внутрішніх справ України, начальник департаменту кримінальної міліції Микола Куп`янський категорично заявив, що все це – повна нісенітниця. Смерть Курочкіна констатував судмедексперт, фахівець у своїй справі. І свого часу журналістам буде надана можливість ознайомитися з свідоцтвом про смерть, висновками судмедекспертизи, результатами інших експертиз. Загалом, грубо кажучи, з папірцями. Так, офіційними, так, підписаними професіоналами в своїй справі, так, складеними як треба. Але з папірцями. Пряме запитання, що пролунало на тій же прес-конференції, чи можна буде побачити тіло вбитого, Куп`янський просто ігнорував. Навіть не сказав, що таке прохання загалом може бути розцінене родичами як неетичне.

Підсумовуючи відчуття і враження після від прес-конференції, можна сказати, що заступникові міністра МВС не вдалося переконати журналістів, які звикли не тільки переписувати чужі слова, в тому, що Максим Курочкін справді і цілковито мертвий. У зв`язку з чим виникають декілька запитань. До суду, адвокатів підсудного, кілера, замовників вбивства, медиків тощо.

1. Чому не були вжиті додаткові заходи забезпечення безпеки Курочкіна?

Куп`янський пояснив журналістам, що МВС з власної волі не має права визначати ступінь захисту обвинувачених. Для того, щоб, наприклад, надіти на конвойованого бронежилет, потрібне розпорядження суду. А для цього, у свою чергу необхідно, щоб підсудний звернувся з клопотанням встановити посилений режим його охорони з огляду на небезпеку для життя. Натомість сам Курочкін, посилаючись на інформацію про очікуваний замах на нього, просив лише змінити йому запобіжний захід на підписку про невиїзд.

І тут відбувається дивне: ні суд, що відмовив Курочкіну, ні адвокати підсудного не намагаються запропонувати альтернативний захід – посилені заходи безпеки. Обмежуються тривіальним бюрократичним підходом: клопотання – відмова. Не вийшло, ну й гаразд. Не дуже й хотіли?

2. Чому не були вжиті заходи безпеки конвоїрів Курочкіна?

Припустімо, міліція не має права без санкції суду «вкласти» підсудного в бронежилет чи посадити в броньовану машину. Навіть якщо йдеться про загрозу для його життя. Проте конвой, напевно, можна зобов`язати носити бронежилети, каски і інші засоби індивідуального захисту. Якщо існує небезпека для життя конвойованого, то, напевно, логічним буде припустити, що при замаху на нього можуть постраждати і конвоїри. Як це, власне, і сталося. Більш того, «броньований» конвоїр, на відміну від конвоїра, одягненого в одну лише форму, в принципі має в своєму розпорядженні можливість у разі замаху затулити підсудного сам.

3. Чому вбивця стріляв у серце?

За інформацією Куп`янського, постріл був зроблений в той момент, щойно Максим Курочкін з`явився в дверях (його виводили на подвір`я суду, щоб посадити в машину). Тобто, вбивця фактично стріляв по силуету. У такій ситуації логічніше було б (надійніше) стріляти в голову. Скажімо, розривна куля могла б дати гарантію, що підсудний після цього ніколи і нікому вже нічого не розповість.

Крім того, заступник голови МВС сказав, що стріляли з горища. Зрозуміло, горище дає цілком надійну гарантію того, що перші-ліпші сторонні не почнуть в найвідповідальніший момент цікавитися у кілера, що це він збирається робити? Проте деякий особистий досвід автора в спілкуванні із стрілецькою зброєю (дякувати викладачеві НВП та його ніжній любові до практичних занять у тирі – хіба що з дерева стріляти не примушував) підказує, що чим ближче до 90 градусів кут між лінією пострілу і землею, тим складніше влучити в ціль. Тим більше влучити в серце так, щоб куля оминула ребра, без чого вона не могла б, вилетівши з тіла Курочкіна, зашкодити ще й конвоїрові. У цьому переконається будь-хто, хто завдасть собі клопоту виконати простий дослід зі шкільною указкою і лабораторним скелетом. Вставити указку під різними кутами, намагаючись минути всі кістки. Це не є неможливим. Але коли у вас лише одна спроба – результат сумнівний.

4. Чи справді Курочкін передбачав свою смерть?

Ще одна дивина подій 27 березня полягає в тому, що фатальний для Курочкіна постріл пролунав буквально за кілька годин після того, як підсудний у присутності журналістів заявив суддям, що його хочуть убити. Було це правдою, передбаченням чи частиною наперед спланованого інсценування? Напевно, на ці запитання відповіді ми ніколи не одержимо.

5. Чому тіло Курочкіна таємно вивезли з будинку суду?

Те, що підсудного, в якого щойно стріляли, оперативно затягли назад у приміщення – нормально. Те, що тіло залишалося на місці мінімум до приїзду судмедексперта (навіть після того, як всім стало зрозуміло, що смерть сталася) – теж нормально. Але навіщо, скажіть, тримати труп у судові до глибокої ночі? Навіщо організовувати щільне оточення? Чому не показати тіло надміру недовірливим журналістам, щоб раз і назавжди розвіяти сумніви у смерті Курочкіна. Вже самому підсудному, якщо він насправді помер, нічого вже зашкодити не може. А якщо таке ображає відчуття його найближчих родичів, можна було б їх розпорядженням заборонити фото- і відеозйомку.

6. Кому і навіщо знадобилося транспортувати конвоїра з відкритою раною?

У рамках тих таки уроків НВП в радянській школі, на курсах, так би мовити «санітарного лікнепу» для дівчаток, всім ученицям міцно забивали в голови: спочатку обробити рану і перев`язати, і тільки потім переносити. Єдиний постраждалий від пострілів 27 березня, якого вдалося сфотографувати кореспондентам, - поранений конвоїр, якого заносили до машини швидкої допомоги з відкритою раною в ділянці черева. Одяг задертий, і це не дивно, дотик тканини до ран подобається далеко не всім. Але нічим не прикрита рана – бинтів у наших медиків немає, чи що? Дуже вже демонстративно все це виглядало. Переконайтеся, мовляв, що поранений – ось він, і не сумнівайтеся в усьому, що вам скажуть на додачу до цього.

Як бачите, рану, може й обробили, але прикрити її хоч якимось шматочком чистої тканинки, аби бруд не потрапив, жоден із співробітниуів ”швидкої” не здогадався. Кадр 5 каналу

7. І, нарешті, як підсудний Максим Курочкін взагалі опинився на лінії вогню?

Конвоювали його троє осіб. Мінімум, один з них мав іти перед Курочкіним, і один за ним. Так би мовити, щоб уникнути втечі... І якщо інформація Куп`янського про те, що постріл пролунав, коли Курочкін переступав (збирався переступити) поріг, є істинною, то логічно було б припустити, що на лінії пострілу мав опинитися передній конвоїр, а не сам Курочкін. Для того, щоб все сталося, як сталося, конвоїр мав або вирватися далеко вперед, або вийшовши за поріг, трохи ступити вбік, або взагалі пропустити конвойованого (який щойно заявив про загрозу для свого життя) в двір першим...

Ось так кілер з горища, де він сидів, побачив двері, з яких виводили Курочкіна. Аби ”відкрити” звинуваченого, конвоїр мав або вийти вперед, або відійти ліворуч (праворуч - груда будівельного сміття). Або ж випустити Курочкіна на двір першим. Фото Української правди
Олена Перегуда

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter