Зафіксоване українськими соціологами падіння рейтингів провідних українських партій наробило шуму в політикумі. Деякі відчайдушні голови почали переставляти меблі в партійних штаб-квартирах, інші – шукати просунутих технологів і спин-докторів. Насправді нічого особливого не відбулося – українці переживають період політичної апатії після насиченого виборчими кампаніями шестирічного періоду.

Варто відзначити один важливий нюанс: за декілька останніх років тільки явка на місцевих виборах склала менше половини від числа зареєстрованих виборців. На президентських і парламентських виборах (навіть дострокових) більшість громадян з правом голосу приходять віддати свій голос за обридлих політиків, які приїлися. Інших «слуг народу» в країні не передбачається, кадрового резерву у парламентаріїв немає, а повернення до мажоритарної складової виборів дасть свій результат з ефектом мультиплікації і пролонгації в часі. Тому на найближчих виборах у Верховну Раду українцям доведеться вибирати з уже відомих політичних команд – у нинішніх умовах нові політичні проекти елементарно не встигнуть розкрутитися для подолання 3-процентного бар'єру.

Власне кажучи, трійка лідерів у парламентському рейтингу доволі стабільна. Партія регіонів утримує лідируючі позиції з 2006 року, поставивши своєрідний національний рекорд. Біло-блакитні майки лідерів стали підтвердженням здатності найчисленнішої партії країни у час Х» забувати про розділення на групи впливу і працювати на єдиний результат. Заповітне і стабільне «срібло» - у «сердечників» (сьогодні не визначиш, яку назву краще використовувати – БЮТ  чи «Батьківщина»). У будь-якому випадку це – політичний проект Юлії Тимошенко, в якому заведено для потрапляння в список їсти очима косу лідера. Наступного року ми можемо побачити нову редакцію «прекрасної команди», складену на основі френд-стрічки Twitter – улюбленої іграшки Юлії Володимирівни. На третьому місці міняються варіації «третьої сили», сьогодні там закріпився «Фронт змін» Арсенія Яценюка, якого заздрісники звинувачують у регульованому градусі опозиційності. Політик-мільйонер, який примудряється не витрачати на свою партію власні гроші, як то кажуть, слухає та їсть, використовуючи політичну франшизу і залучаючи спонсорів. Три політичні сили достатньо відірвалися від інших переслідувачів, щоб можна було припускати отримання ними прописки в сьомому скликанні Верховній Раді.

Відео дня

Азартно розглядаючи рейтинги політичних партій, деякі спостерігачі загубилися в часі. Тим часом, наступні парламентські вибори, як вирішила 1 лютого Верховна Рада,  пройдуть восени 2012 року. Попереду ще півтора роки, які будуть непростими для всіх реально діючих політиків. Партія регіонів, що перебуває при владі (у лютому 2010 року главою держави вперше став діючий лідер політичної сили), практично не має альтернативи тому, щоб піти ва-банк. Назвати здійснювані владою реформи вдалими складно, оскільки прагнення добитися перетворень зіткнулося не стільки з опором бюрократів, скільки із завищеними суспільними очікуваннями. Наше суспільство, розгодоване впродовж двадцяти років обіцянками світлого завтра, не поспішає прислухатися до голосу розуму. Не бажають українці, що порівнюють свій рівень життя з чехами і поляками, згадувати, що Центральна Європа одержала на початку 90-х шокову терапію, позитивні наслідки якої почали виявлятися зовсім недавно.

Партії регіонів, яка сьогодні втілює державну владу, доведеться всіма силами боротися за успішне здійснення змін. Її завдання просте тільки на перший погляд: добитися  збереження за собою першого місця в рейтингу, оскільки за лідерів виборці голосують більш охоче.  Голосують, як відомо, гаманцем, шлунком (інакше кажучи – добробутом) або вірно локалізованими емоціями. «Сердечники» Тимошенко постійно додавали на фініші в більшості виборчих кампаній останніх років, так що «регіоналам» розслаблятися не варто.  Якщо влада повинна реалізовувати реформи, то опозиція, за законами жанру, може робити ставку на поляризацію суспільства, що аніскільки не зменшилася з 2004 року.

Підстьобувати своїх однопартійців доведеться і Миколі Азарову, який сьогодні разом із Юлією Тимошенко очолює антирейтинг. Діючому прем'єрові не довіряють 71,7% виборців, колишньому – 70,9%. Ці  цифри дають можливість прийти до невтішного висновку: українці не люблять владу, незалежно від її партійної приналежності. Хоча Микола Янович показово позбавлений політичних амбіцій, це не означає, що він не дорожить прем'єрським портфелем. Взаємозв'язок між останнім і лідерством в Партії регіонів очевидна.

Віктор Янукович має в своєму розпорядженні час, щоб готуватися до президентського екватора. Президент відмовився від публічної підтримки Партії регіонів ще на місцевих виборах, віддаючи перевагу рівновіддаленому статусу.  Нічого дивного – його в 2015 році чекає змагання в індивідуальному заліку, і розмінюватися на «заступництво» в парламентських перегонах резонів немає. Для глави держави сьогодні існує інша точка відліку – осінь 2011 року. Якщо на той час реформи в країні дадуть реальні результати, переживати Януковичу не буде про що.  Але провал задуманих перетворень може обвалити рейтинг глави держави.

Євген Магда