Новий поворот українсько-російських газових відносин набув яскраво вираженого «митного» забарвлення. Однією з умов газової знижки і раніше називалося, крім передачі в управління «Газпрому» ГТС і експансії російського капіталу в акціонуванні нашої промисловості, входження в Митний союз, який, за планами колишнього-майбутнього президента РФ Володимира Путіна, повинен трансформуватися в нано-СРСР, - Євразійський союз. Питання для Кремля затягнулося, і він вирішив вмішати в процес прийняття «правильного» рішення українською владою свій парламент, чому був присвячений візит до України голови Держдуми РФ Сергія Наришкіна. Першою його заявою стало те, що Україна і Росія вже домовилися про синхронну ратифікацію Угоди про зону вільної торгівлі в рамках СНД. Дату «супер-дійства» він не назвав.
Трохи пізніше стало зрозуміло, що із заявою російський гість поквапився. Глава фракції Партії регіонів Олександр Єфремов повідомив, що Верховна Рада поки не готова до такого сюжету. «Якщо ми доведемо її (угода – ред.) до того стану, який ми розуміємо, ми готові будемо вийти на імплементацію в будь-який день. Але на сьогоднішній день така робота ще не закінчена», - сказав Єфремов.
А допрацьовувати є що. Особливо з урахуванням того, що європейський напрям залишається пріоритетом політики влади, як вона сама заявляє. Тому в питанні ЗВТ в рамках СНД потрібно бути особливо обережними. Це – фактично крок у Митний союз, що виключає євроінтеграцію як таку. Що особливо насторожує в угоді по ЗВТ в рамках СНД, так це те, що в список вилучень потрапили енергоносії і метали, що є фіскальним інтересом. Росія обіцяє, що з часом вилучення йтимуть, але терміни не називаються. Схоже, що коли 18 жовтня 2011 р. в Санкт-Петербурзі прем'єр-міністр Микола Азаров зі своїми колегами по СНД підписував документ (договір про ЗВТ підписали Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Таджикистан, Молдова і Киргизія), не зовсім володів ситуацією, або чітко планував - розберемося пізніше. До речі, подібний документ був підписаний керівниками держав Співдружності в 1994 році. У 1999 році його ратифікувала Верховна Рада. А Росія цього, до речі, не зробила. І ніхто її не примушував до «подвигу». Дії договору були заморожені. А зараз раптом така зацікавленість північної сусідки. В принципі, хто ж проти розширення ринків збуту продукції і збільшення кількості торгових партнерів, але цей союз має будуватися на принципах СОТ і всі його механізми повинні бути прозорими для учасників. До того ж, уже діючий Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану може у будь-який момент вжити захисних заходів відносно учасників договору про ЗВТ у рамках СНД, якщо відчує загрозу відносно своїх виробників.
Після перерахованого постає питання – а чи зможе існувати такий союз, якщо від початку він не заснований на принципі рівноправ'я, в якому відсутнє чесне партнерство, тобто, в ньому більше політики, ніж економіки.
Угода про ЗВТ з Євросоюзом - теж нелегкий варіант, але там є чітка обумовленість із приводу вилучень, ми реально маємо шанс вийти на ринок Євросоюзу, а «торгова» поведінка українців говорить про те, що цей вектор співпраці для них більш значущий. Не потрібно бути мудрагелем, щоб зрозуміти – потрібно йти в той бік, де кращі принципи і стандарти життя.
А Росія тим часом усе наполегливіше заганяє Україну в кабалу. Кремль приготував новий газовий договір, який, за словами Наришкіна, вже передано уряду України. Згадуючи харківські угоди, можна прогнозувати наш «нелегкий» крок, який потім владу піднесе як рятівний круг.
Нана Чорна
