Те, що трапилося в Дніпропетровську вчора, – це тероризм. Для того, щоб бути таким категоричним і однозначним, зовсім не треба чекати кінця розслідування або бути фахівцем у сфері цієї чуми нашого часу.
Чотири вибухи (ймовірно, звичайний тротил) - це війна не з людьми у формі і з наганами, а бажання убити поголосніше, наробити більше шуму, в «прямому телевізійному ефірі». Це насильство над мирними, а головне, безневинними обивателями, звичайними українськими громадянами.
Навіщо?
Кому знадобилося, щоб випадкові пасажири трамвая або ті, хто стояв на зупинках, стали інвалідами, пораненими, сліпими, знівеченими?
Ясно, що не карним злочинцям, не бандитам, ні відморозкам. А тим, хто чудово обізнаний, що сучасний тероризм, – це не звичайне вбивство. А вбивство політичне.
Чому?
Неправильно, коли говорять, що сучасний тероризм – це війна слабкого з сильним. Частіше терор – це насильство сильного над слабким. Державний тероризм новітнього часу – це реальність, факт, очевидність.
Але тероризм може народитися і в умовах ліберального, демократичного соціального середовища.
Є думка, що найглибинніші причини тероризму – це масова бідність, безвихідь. Схоже, що акція в Дніпропетровську може бути продовженням суїцидів, які захлеснули Україну цього року.
Але в нашому випадку більше підходить інше. У боротьбі за владу люди готові на будь-які дії.
Не важливо, хто саме виконує плани терористів. Важливо те, що саме робиться і з яких міркувань.
Питання: кому було вигідно?
Ефект тероризму пов`язаний не з числом жертв, а з сильною і складною реакцією на терористичні акти, що включає жах, цікавість, іноді захоплення.
Тобто, якщо залишити емоції, то для того, щоб зрозуміти що відбулося в Дніпропетровську, треба уважно постежити, прослідкувати наступні події політичного життя України.
До речі, політичне життя – це ні що інше, як зіткнення, боротьба політичних сил з єдиною метою – завоювати (або утримати) політичну владу. Тут працює знаменита формула Макіавеллі: «Мета виправдовує засоби».
Відповідальність за вибухи в Дніпропетровську рівною мірою несуть і влада й опозиція.
Тут доречний анекдот. Під час війни німецький офіцер відвідав Пікассо і побачив «Герніку» і, приголомшений модерністським «характером» картини, вигукнув: «Це зробили Ви?» На що Пікассо спокійно відповів: «Ні, це зробили ви!»
Але навряд чи терористичні акти в Дніпропетровську «суб`єктивність психічно хворих людей», випадковість або «хуліганство» кривавих відморозків. Швидше за все, це раціональний вибір, прораховане, зважене рішення.
Які цілі ставили ці люди? Хто приймав рішення підготовки акції в Дніпропетровську, її проведення, прораховував гіпотетичні результати, плюси, мінуси акції? Адже тероризм – це складний, багатоступінчатий процес.
З песимізмом ставлюся до того, що назвуть винних у кривавих подіях у Дніпропетровську. Немає ні політичної волі, ні фахівців з терору. Тероризм є серйозним викликом, коли до нього вдаються усвідомлено.
Наприклад, упродовж 12 років політична еліта країни навіть не намагається розкрити вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Це політичне вбивство. І вигідне всім. І владі, й опозиції. Змінюючи один одного вони віртуозно користуються «справою Гонгадзе» в боротьбі за владу.
…Допомоги в розслідуванні злочину в Дніпропетровську у жодному випадку не можна просити у Росії. Дуже багато терору в Росії. Дуже багато будинків у путінській Росії підривали або спалювали, напередодні важливих політичних подій.
Найбільші фахівці, професіонали з протидії тероризму живуть і працюють в Ізраїлі, в США.
А в Україні в першу чергу треба негайно створювати силову структуру, яка займалася б тільки проблемами тероризму. У жодному випадку не підпорядковувати її СБУ або МВС. Краще безпосередньо президентові країни. Як конституційну норму. Щоб не було бажання що-небудь змінити.
Віктор Тимошенко
