Досі всі декларації влади про намір переглянути систему податкових пільг з тріском провалювалися – занадто вже рішучим був опір галузевих лобістів. Водночас схоже на те, що крига може скреснути. І справа не в тому, що в Національному плані дій на 2013 рік, затвердженому Януковичем, відповідний пункт знову фігурує. Головна передумова — це охолодження економіки, що підвищує ризики наповнення держскарбниці. Відповідно перегляд податкових пільг стає питанням виживання для влади.
Не виключено, що першими «під ніж» можуть потрапити підприємства АПК. Тому аграрії вже поскаржилися, що їхні втрати від скасування податкових пільг можуть скласти 19 млрд грн. Пільги не є ефективним інструментом стимулювання розвитку економіки чи певного сектору. Пільги – це своєрідний допінг, який відтерміновує агонію неефективного виробника і при цьому забирає будь-які стимули шукати шляхи підвищення ефективності, підвищення конкурентоздатності.
Податковими пільгами хворіє не тільки Україна, і це дуже часто використовується як аргумент лобістами таких пільг. Адже набагато простіше «інвестувати» в прийняття рішення про пільги, ніж витрачати ресурси на пошук інноваційних шляхів. Тим більше, що наша традиція передбачає, що «кожному за потребами», а в збиткових секторів,
очевидно, потреби більші, ніж у перспективних та інновативних. В ідеалі податкових пільг не повинно бути, оскільки вони спотворюють систему і роблять більш конкурентними не тих, хто таким реально є, а тих, хто вміє «інвестувати» у створення таких пільг.
В реальності, звичайно, важко обійтись без соціальних аргументів чи аргументів пріоритетності/стратегічності. Особливо коли «міжнародний досвід» говорить, що навіть успішні західні країни таке практикують. Тому, на мою думку, потрібно як мінімум не створювати нових і поступово витісняти старі пільгові програми по мірі політичної можливості.
З приводу податкових пільг, які носять соціальний характер, хочу сказати наступне. Соціальна підтримка повинна працювати адресно, тобто з урахуванням доходів отримувача такої соціальної підтримки. Тому коли вводяться податкові пільги на певні соціальні програми, то цим механізмом субсидуються і заможні, і бідні. Навіть заможні
субсидуються більше, бо вони споживають більше за заниженими цінами. Хоча знову, повторюсь, така практика існує на Заході (податкові пільги на дитяче харчування чи дитячі речі), і тому про це можна говорити лише теоретично.
Не вважаю, що якась програма пільг себе виправдала. Навіть різного роду експерименти, які вводились у різних секторах, відбулись успішно тільки за рахунок відновлення зовнішнього попиту у середині нульових. В той же час якась інновативність почала з'являтись тільки на підприємствах, де власник якось асоціював себе з майбутнім підприємства. В усіх інших випадках все зводиться до того, що
безвідповідальність (або неефективність) власника повинні оплачувати платники податків.
Щодо існуючої системи спрощеного оподаткування, слід зауважити, що вона таки є досить прийнятним варіантом як для мікро-підприємців, так і для держави. Вона градує підприємців за оборотом коштів та видами діяльності. Підприємці з меншим оборотом чи менш прибутковим видом діяльності сплачують невеликі податки, тоді як усі інші сплачуються відсоток, який у відносному виразі на порядок більший від тих
податків, що платять звичайні підприємства (юридичні особи). Великим питанням (в плані оподаткування) залишається єдиний соціальний внесок, який дуже обтяжливий, особливо у порівнянні з іншими податками та зборами.
ЄСВ недарма вважається однією з причин «тіньової» занятості. Зменшення його до 15% було б дуже відчутним кроком до стимулювання розвитку бізнесу і не тільки мікро-підприємців. Однак для цього кроку бюджету потрібно було б заощадити достатні кошти на перехідний період, поки буде відбуватись «детінізація» зарплат.
Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE-Україна
