Сьогодні якщо хтось – від учня до академіка - раптом відчує нагальну потребу або професійний обов’язок почитати щось з української поезії (класичної, авангардної, сучасної) і не знайде потрібного фоліанту у себе на полиці, він не піде до бібліотеки (особливо якщо цю потребу він відчує о першій годині ночі). Він природнім рухом відкриє улюблену пошукову систему в мережі Інтернет, напише прізвище потрібного автора. Якщо бажання не артикульоване, то назву стилю, періоду, напрямку. Або просто “українська поезія”. І захлинеться у морі потрібної і непотрібної інформації. Тому легка навігація в цьому питанні не завадить.
Із персональними сайтами у класиків української літератури якось не склалось. Якщо вони є, то переважно саморобні або не працюють. Електронних бібліотек теж бракує. Найкращий подібний ресурс, присвячений саме поезії і саме українській – poetry.uazone.net – бібліотека “Поетика”. Заснована вона восени 1998 року Романом Косаренком. На даний момент часу корисної інформації тут – величезна кількість. До того ж, інформації систематизованої. На сайті зібрана українська поезія від класичного періоду до нашого часу. При цьому в останню категорію входять найновіші твори молодих, але з певним статусом, літераторів, які отримують змогу оприлюднити їх саме у форматі бібліотечного каталогу з алфавітним покажчиком. Тобто, знову ж таки, систематизувати і впорядкувати. Також на сайті представлені переклади, народні пісні й сучасні пісні. Усього 330 авторів. Засновники ресурсу опікуються і авторськими правами, для чого зроблений спеціальний депозитарій, у якому твори зберігаються в закодованому вигляді, згідно дати надходження. Цим “Поетика” унікальна. І, взагалі-то, це зразок цивілізованої Інтернет-бібліотеки, ресурс надзвичайно корисний для читачів – шукачів, поціновувачів і просто зацікавлених. Корисний він і як популяризатор української поезії, і, що дуже важливо, молодих авторів.
Українську поезію, яка належить до класичного доробку, можна шукати в ukrlib.com.ua – “Бібліотеці української літератури”, у бібліотеці “Українського центру” – ukrcenter.com/library та на деяких інших сайтах-ентузіастах.
Інша нагальна потреба, яка приводить в мережене плетиво величезну кількість літературного люду - це бажання оприлюднити власний доробок, почитати і прокоментувати товаришів або ворогів за цехом. Давно уже нікому не треба пояснювати специфіку буття сучасної української поезії: поетів досить багато, читачів, крім самих літераторів, замало, тому видавництвам друкувати це невигідно. Продукувати самвидав також невигідно, до того ж, у цьому випадку читачами будуть переважно друзі й рідня. Величезна кількість талановитих людей і просто відвертих графоманів сьогодні пишуть не лише в стіл, а й в Інтернет. Де вони мають змогу отримати бажану публічність і навіть визнання. Треба лише зареєструватися на одному з літературних сайтів та методично розміщувати там власний доробок, формувати імідж та працювати з аудиторією. Подібних сайтів небагато, але ті, які функціонують, вже мають власну історію та специфіку, і вже перетворились на місця активної літературної тусовки.
Глобальний суто поетичний самвидав, що існує вже сьомий рік, належить львівським “Поетичним майстерням” (ukrart.lviv.ua). Сайт позиціонує себе як “відкрита майстерня з поліфонією поглядів і технологій від різних, але, обов`язково, якісних Українських і світових Поетів, Митців, Філософів, яких об`єднує Поезія, з додатком "Самвидаву" - індивідуальних творчих майстерень маловідомих, зростаючих авторів”. Атмосфера ресурсу специфічна, але доволі креативна. Тут проводяться конкурси, формуються рейтинги та алфавітні покажчики творів, відбувається активне спілкування і коментування творів редакторами, авторами і дописувачами. Що, у принципі, є дуже позитивним для поетичних творів – поза Інтернетом окремий пересічний вірш зрідка потрапляє у ситуацію такого активного обговорення і коментування.
Інші літературні сайти змішані – тут розміщується і поезія, і проза, і драматургія. Серед них авторитетними є “Лабіринт українського самвидаву v2.0” (samvydav.net); та “Літклуб 2.0ά” (litclub.org.ua). Зараз активізовані вже другі версії обох, а перші, що існували по декілька років кожна, частково відповідальні за появу нового літературного покоління в українській поезії. До того ж, із “Самвидаву” виокремилось видавництво “Буква і цифра”, що спеціалізується на виданні мережевої літератури, і поступово здобуває статус модного та культового. Серед відносно нових літературних сайтів слід виділити “Гоголівську академію”(gak.com.ua). Тут налагоджена система рецензування творів читачами і самими авторами, що допомагає вдосконалювати поетичну майстерність, проводяться конкурси, видається друкований альманах.
У мережі сьогодні існує активна тенденція самореалізовуватися шляхом створення персональних он-лайн-щоденників (інші назви: жж, лайв-джорнали або блоги, livejournal.com), що перетворюються на індивідуальні творчі лабораторії. При введенні у пошук прізвища поета “покоління 2000”, першим у знайденому буде його жж. Нюанс лише у тому, що потрібно це прізвище знати, бо не приналежна до цієї форми Інтернет-спілкування людина може і заблукати. Серед жж-спільноти існують об’єднання – сommunity. Літераторів об’єднує community.livejournal.com/literatura_ua.
Для всіх бажаючих поспілкуватись про літературу, в мережі створений ЛітФорум – litforum.net.ua.
Отже, на даний момент часу українська поезія знайшла в Інтернет-просторі альтернативне буття, яку, за умов мінімального прискорення розвитку українського книжкового ринку, уможливлює її існування і адекватний розвиток. Але, не зважаючи на усі переваги, поезія, що перебуває лише в Інтернеті, все одно прагне в перспективі втілитись у вигляді книжки, – щоб хтось – від учня до академіка – знайшов її у себе на полиці.
Мирослава САПКО, культуролог
