Першим презервативом або предметом, який можна вважати таким, стали кишки тварин - їх використовували чоловіки у ХІІІ-ХІV століттях. Жінки ж отримали свій вид контрацептивів лише 1959 року, коли було винайдено гормональні таблетки. Однак, мало хто знає, що ще в Стародавньому Римі існувала трава Сільфій, яка виконувала ті ж самі завдання.
Чим унікальна трава сильфій - рослина, що перевернула життя
Сильфій був виявлений у VII столітті до н.е. на території Африки (зараз там розташовується Лівія). З міста Кірена йшли грецькі поселенці, які, розбивши табір, виявили незнайому траву. Рослина була парасольковою, тож люди вирішили використовувати її так само, як кріп - як приправу. Трава швидко завоювала популярність серед римлян - навіть відомий гурман Апіцій додавав її до страв, поєднуючи з кедровими горіхами. Примітно, що ріс сильфій тільки в Кірені, тому коштував дуже дорого.
Популярність чудо-трави зростала, тож нею зацікавилися й медики. Стали робити відвари та мазі, видавлювали з рослини сік. Такі ліки здебільшого застосовували як допоміжний засіб у боротьбі з ангіною, лихоманкою, розладами шлунка, епілепсією та отруєннями.
Хто першим помітив, що сильфій - контрацептив, невідомо, але греки відчули, що висушений молочний сік, що отримується з трави, впливає на організм як афродизіак. Прозвали такий продукт "laser".
Вважалося, що для захисту від небажаної вагітності дівчині достатньо лише один раз на місяць пити сік сильфія. Крім того, трава мала й абортивний ефект - на ранніх термінах вагітності допомагала швидко позбутися плода. Така обставина блискавично підвищила затребуваність природного контрацептиву - жінки в Римі, Греції та Єгипті зверталися до лікарів за чудодійною добавкою.
Незабаром зображення трави стали карбувати на монетах, а слава про дивовижну рослину дійшла і до імператора Юлія Цезаря - одного разу він отримав у дар близько 500 кг висушеного сильфію. Греки збирали врожай постійно і в небувалих масштабах, отримуючи заповітну траву з 10 000 квадратних метрів на піку попиту. Дехто навіть намагався культивувати рослину, але в них не вийшло приборкати сильфій - де росте він, там і мав рости, в інших місцях гинув практично одразу.
Потреба в такій унікальній траві тільки зростала, але можливості природи не були безмежними - жадібність греків призвела до зменшення популяції рослини. Збори скоротили, влада навіть намагалася видавати заборони на заготівлі або обмежувати їх, але такі дії призвели лише до одного - розвитку контрабанди і "чорного" ринку. Трава сильфій у Стародавньому Римі одразу "злетіла" в ціні, адже тепер збирати і продавати її виявилося ще вигідніше, ніж раніше.
Усе це скінчилося плачевно - уже в I ст. н.е. римський історик Пліній написав, що чудодійної трави більше немає, а один єдиний екземпляр, знайдений у Кірені, відправили імператорові Нерону, як дивину. Гіппократ, зі свого боку, згадував, що сильфій намагалися виростити в Іонії та Пелопоннесі, але всі спроби виявилися марними.
Достеменно невідомо, який насправді вигляд мав сильфій, але сучасні ботаніки та історики, ґрунтуючись на записах давньогрецьких вчених, зображують його як парасолькову рослину, схожу на кріп або фейхоа. Найближчим аналогом "тієї самої" трави вважається асафетида, яку можна знайти в Афганістані та Ірані. На жаль, греки теж про неї знали, застосовували її в їжу, але асафетида, на відміну від сильфію, не мала контрацептивних властивостей, вважалася менш якісною і цінною травою.
