Підпишіться на нас в Google
Я вже писав про те, що група Kernel вимагає стягнути з державного "Сенс Банку" суму, еквівалентну 1,75 млрд грн. Отримати ці кошти найбільший оператор ринку соняшникової олії в Україні, що належить Андрію Веревському, намагається через Господарський суд міста Києва.
До суду звернулася не українська компанія Kernel, а кіпрська Etrecom Investments Limited, яка входить до складу групи. Формально позов на 39 млн доларів подано солідарно проти "Сенс Банку" та кіпрської компанії Greatford Limited, які, на думку позивача, мають здійснити виплати за так званими LPN-облігаціями.
Хитрість полягає в тому, що Greatford – це технічна офшорна компанія, яка перебуває під санкціями і фактично не має коштів. На моє переконання, справжня мета Etrecom, що діє в інтересах Веревського, – стягнути борг саме з державного банку. І це попри те, що цей борг уже реструктуризований, а нідерландська компанія E.M.I.S. Finance B.V. зобов'язалася погасити його у 2029 році.
Справу закручено настільки майстерно, що ця схема може спрацювати.
Якщо так станеться, це створить серйозні проблеми як для "Сенс Банку", так і для його власника – держави.
Інтрига полягає в тому, що ці 39 млн доларів жодним чином не стосуються ні "Сенс Банку", ні держави. Борг виник після того, як один кіпрський офшор передав іншому облігації, випущені нідерландською компанією E.M.I.S.. Я вже неодноразово писав про ці облігації, переважно в контексті групи ICU. Суть полягає в тому, що ці цінні папери продавалися клієнтам тодішнього приватного "Сенс Банку". Це не був банківський продукт – це були облігації нідерландської компанії, які забезпечували підвищену дохідність за рахунок того, що залучені кошти передавалися банку у вигляді позики, а банк уже кредитував своїх клієнтів.
Після націоналізації банку ці облігації фактично "зависли". Водночас E.M.I.S. запропонувала погасити їх у 2029 році та успішно провела реструктуризацію. Десятки українських родин погодилися на нові умови.
Втім, як і в будь-якому правилі, знайшлися винятки. Власники ICU Макар Пасенюк і Костянтин Стеценко заблокували реструктуризацію двох траншів, оскільки саме в них вони контролювали більшість голосів. Після цього вони почали, образно кажучи, "віджимати" власників невеликих пакетів, скуповуючи LPN-облігації з великим дисконтом, щоб уже потім погодитися на реструктуризацію. У результаті виникла вкрай неприваблива ситуація, яка коштувала ICU не лише репутації, а й реальних грошей. Попри це, шантаж триває.
До чого тут Kernel? Андрій Веревський поводиться приблизно так само, як Макар Пасенюк. З тією різницею, що свій пакет він реструктуризував, а тепер вирішив витягнути гроші із "Сенс Банку". Власне, саме опису цієї схеми й присвячена ця колонка.
Kernel намагається отримати кошти від державного "Сенсу" лише тому, що не хоче чекати ще три роки.
Якщо у суді станеться невелике диво – 1,75 млрд грн можна буде отримати вже зараз.
Але те, що стане удачею для Веревського, обернеться проблемою для державного банку. Якщо Kernel виграє справу і стягне 1,75 млрд грн, ці кошти, найімовірніше, доведеться компенсувати з державного бюджету. А за цим може послідувати лавина нових позовів – уже на мільярди гривень. Під загрозою опиняться не лише домовленості уряду з МВФ та ЄС, а й сам державний бюджет України.
Саме тому я вважаю цю справу питанням державної ваги, яким має займатися уряд України. У процесі вже бере участь Міністерство фінансів, представляючи інтереси держави як власника "Сенс Банку".
Неважко здогадатися, що результат справи значною мірою залежить від позиції судді. І саме тут, як на мене, у Kernel є прихований козир. Поява саме судді Світлани Погрібної в цій справі – зовсім не випадковість.
ХТО ТАКА СУДДЯ ПОГРІБНА
У 2012 році вона стала суддею, перейшовши до судової системи з приватного нотаріату. З професійної точки зору це виглядало доволі нелогічно, адже робота нотаріуса, якщо працювати чесно, зазвичай є значно прибутковішою та пов'язана з набагато меншими ризиками. У 2018 році Погрібна успішно пройшла всі перевірки в межах судової реформи, підтвердила свій статус і продовжила працювати суддею Господарського суду Полтавської області.
У грудні 2025 року її строком на один рік відрядили до Господарського суду міста Києва. Процедура була абсолютно офіційною: рік роботи у столиці, після чого – повернення до Полтавської області.
З одного боку, суддя Погрібна викликала в мене певну симпатію. Їй 61 рік, до виходу на пенсію залишилося лише чотири. Судячи з частих лікарняних, зі здоров'ям у неї не все гаразд. Зокрема, щоб розглядати згадану справу, вона щойно повернулася після чергового лікарняного.
Її декларація також не викликає особливого інтересу. Уся нерухомість розташована в Харкові. Пересувається автомобілем Nissan Juke, який нещодавно придбала в кредит. Будинку під Києвом, квартири в Дубаї чи Іспанії у неї немає. Зовні – жодного натяку на належність до так званої вищої суддівської касти. Швидше складається враження про міцного професіонала середнього рівня.
Можна припустити, що в Києві суддя Погрібна перебуває у доволі залежному становищі.
Чуже місто, інші правила гри та впливові столичні суддівські еліти.
Втім, мене насторожили два моменти.
Перший – більш ніж дивний судовий процес Kernel проти "Сенс Банку".
Другий – значно цікавіші факти з біографії самої Світлани Погрібної.
Про все – по черзі.
СУДОВА КАРУСЕЛЬ
Наступне засідання у справі за позовом Kernel до "Сенс Банку" призначене на 30 червня в Господарському суді міста Києва. Головуватиме у справі суддя Світлана Погрібна. І в цьому процесі надто багато дивних збігів.
Позивачем виступає Etrecom, що входить до групи Kernel. Відповідачами, окрім "Сенс Банку", є Greatford Limited – компанія, пов'язана із "Сенс Банком" ще до його націоналізації. Таким чином, в українському суді зустрілися два кіпрські офшори. Предмет спору – LPN-облігації, випущені нідерландською компанією. Саме цими цінними паперами свого часу було погашено борг "Сенс Банку" перед Kernel.
Тепер за цими вже реструктуризованими паперами велика олігархічна група прагне отримати кошти з державного банку. Попри те, що цей борг не має жодного стосунку до нинішнього "Сенс Банку".
Але найцікавіше – інше. Як саме ця справа потрапила до Світлани Погрібної?
Річ у тім, що судді не обирають справи самостійно. Якщо у США для цього можуть використовувати жеребкування, то в Україні працює автоматизована система розподілу судових справ. І, схоже, саме цю систему могли обійти за допомогою так званої судової "каруселі".
Я уважно прочитав ухвали (перша і друга), винесені за результатами попереднього судового засідання. Звернув увагу, що адвокати Greatford, які одночасно захищають інтереси і державного "Сенс Банку", заявили відвід судді Погрібній.
В ухвалі викладено доволі цікаву історію. Складається враження, що юристи Kernel прагнули домогтися того, аби справу розглядала саме Світлана Погрібна.
Для цього вони подавали позов. Але щойно справа потрапляла до іншого судді, одразу виникали труднощі. Двічі позивач не виконав вимоги суду. В обох випадках він нібито намагався усунути недоліки позовної заяви та просив продовжити строки, однак щоразу йому "не вдавалося" або виправити недоліки, або належним чином сплатити судовий збір. Як наслідок, суд залишав заяву без розгляду.
Згодом позов подавався повторно, і система автоматичного розподілу визначила вже нового суддю. Так сталося двічі, доки справа не потрапила до Світлани Погрібної.
Вона стала вже третьою суддею у цій історії. І раптом усі труднощі зникли – позов почав відповідати вимогам закону.
Не дивно, що адвокати Greatford побачили в цьому не випадковий збіг, а цілеспрямовані дії. Проте сама суддя Погрібна жодних підстав для сумнівів не знайшла і відмовила у власному відводі.
Звісно, усе це справді могло бути прикрою випадковістю або банальним непорозумінням. Адвокати Kernel могли просто не до кінця розуміти процесуальні вимоги до подання позову, хоча й сумлінно намагалися їх виконати.
Втім, хотів би нагадати просту річ: будь-який маніпулятор завжди заперечує сам факт маніпуляції. Хоча б тому, що за зловживання автоматизованою системою розподілу справ судова практика передбачає відповідальність. Подання кількох ідентичних позовів або повторних заяв може розцінюватися як ознака процесуального зловживання.
Однак, на думку судді Погрібної, Etrecom діяв бездоганно.
На мій погляд, адвокатам Greatford просто не вистачило доказів. Але вони звернули увагу на очевидний факт: Etrecom подавав і відкликав аналогічні позовні заяви доти, доки справа не потрапила до конкретної судді.
Зрозуміло, що сама суддя Погрібна не побачила в цьому жодної маніпуляції. Чому це раптом?
Тому особисто для мене питання про можливе використання процесуальних механізмів для впливу на автоматичний розподіл справ залишається відкритим.
Як визначити, хто має рацію в цій ситуації?
На боці судді – її статус, професійна репутація та, загалом, доволі стримана біографія. На її переконання, позивач не маніпулював системою, а лише усував недоліки позовної заяви. А її призначення суддею у цій справі – звичайний результат автоматичного розподілу. До того ж сторона захисту не надала доказів того, що Погрібна особисто зацікавлена у результаті розгляду.
На боці захисту – здоровий глузд, який підказує, що подібні збіги трапляються нечасто.
Об'єктивно оцінити ситуацію можна лише після відповіді на одне принципове запитання: чи розглядала суддя Світлана Погрібна справи, пов'язані з групою Kernel, раніше?
ІСТОРІЯ ВІДНОСИН KERNEL І СУДДІ ПОГРІБНОЇ
Спойлер: так, розглядала.
Мені вдалося знайти кілька судових справ, у яких Світлана Погрібна ухвалювала рішення за участю компаній, що входять до групи Kernel. І ці рішення, на мою думку, були доволі сприятливими для компаній групи. Наведу лише кілька прикладів.
(1)
Передусім – рішення 2021 року у справі за позовом прокуратури до ТОВ "Придніпровський край". Доволі типовий земельний спір для того часу.
У державних реєстрах компанія зазначена як така, що належить Андрію Веревському через той самий офшор Estron.
Крім того, окремі публікації про Придніпровський кластер Kernel підтверджують, що компанія входить до регіональної структури групи.
На перший погляд може здатися, що рішення було ухвалене на користь прокуратури та Чорнухинської селищної ради, які нібито повернули цінні земельні ділянки у власність громади. Здавалося б, це рішення суперечило інтересам "Придніпровського краю".
Однак варто уважніше придивитися до його змісту.
Суддя Погрібна повернула Чорнухинській районній державній адміністрації лише 190,588 га із 393,9 га земель. Решта ділянок залишилася у користуванні структур Kernel.
Суддя формально скасувала договори оренди, але водночас не зруйнувала механізм, який дозволяв групі й надалі користуватися більшою частиною земель.
Крім того, нічого не відомо про будь-які кримінально-правові наслідки цієї історії, хоча формально вони могли б настати.
(2)
Ще один приклад – рішення 2024 року за позовом компанії "Хоробор Агро" до свого контрагента.
Протягом тривалого часу "Хоробор Агро" не позиціонувалася як окрема публічна структура Kernel, однак була корпоративно пов'язана з агрокомпанією "Дружба-Нова", яка входить до складу групи Kernel.
Нині в державному реєстрі власником "Хоробор Агро" зазначений Андрій Веревський.
(3)
Ще одна справа – рішення Господарського суду Полтавської області за позовом ТОВ "Говтва".
Згідно з державними реєстрами, ця компанія також належить Андрію Веревському через офшор Estron.
Рішення, ухвалене суддею Погрібною, виявилося вкрай вигідним для Kernel. Суд примусово продовжив договори оренди 16,91 га землі до 2036 року.
Складається враження, що Кобеляцька міська рада особливо цьому не заперечувала і брала участь у процесі радше формально.
Фактично суд легалізував дію договорів оренди, усунувши потенційні ризики майбутніх претензій з боку органів влади чи правоохоронних органів.
(4)
І нарешті – рішення 2025 року у справі за позовом "Укрзалізниці" до "Полтавського хлібоприймального підприємства".
Власником цього підприємства також є Андрій Веревський.
Формально "Укрзалізниця" виграла справу – суд стягнув із підприємства заборгованість за договором оренди.
Втім, пеню, штрафні санкції та інші додаткові нарахування суддя Погрібна скоротила удвічі.
З одного боку, подібні рішення досить часто трапляються у спорах за участю "Укрзалізниці". З іншого – навряд чи таке рішення можна назвати невигідним для компанії Веревського.
ПРОМІЖНІ ВИСНОВКИ
Це лише ті судові рішення, які мені вдалося знайти. Цілком можливо, що їх значно більше.
Отже, суддя Світлана Погрібна не просто знайома зі структурами групи Kernel.
У різний час вона ухвалювала рішення, які можна вважати доволі сприятливими для компаній Андрія Веревського.
І саме ця обставина докорінно змінює сприйняття нинішньої справи проти "Сенс Банку".
Якщо суддя вже неодноразово розглядала справи за участю позивача, неминуче виникають сумніви щодо її безсторонності. Дивує, що вона не заявила самовідвід.
Адже закон прямо передбачає, що суддя підлягає відводу, якщо існують обставини, які можуть викликати сумнів у його неупередженості, свідчать про особисту зацікавленість або будь-яким іншим чином здатні вплинути на об'єктивність розгляду справи.
На мій погляд, у цьому випадку такі обставини принаймні потребували додаткової оцінки.
Не менш дивує й те, що ці факти не стали предметом уваги самого Господарського суду міста Києва. Адже подібна ситуація створює репутаційні ризики як для суду, так і для Kernel.
Для мене й досі залишається незрозумілою мотивація самої судді Погрібної.
Очевидно, що вона не є людиною, глибоко інтегрованою у столичне судове середовище, адже до Києва її відрядили з Полтави лише на один рік.
Складається враження, що двоє її попередників знайшли процесуальні підстави, аби фактично не розглядати цю справу. Натомість Погрібна погодилася розглядати позов офшорної компанії, яка намагається стягнути з державного банку України борги, що виникли ще до його націоналізації.
Можна припустити, що служителька Феміди вже не пов'язує своїх подальших професійних планів із суддівською кар'єрою.
На початку червня колишнього голову Верховного Суду Всеволода Князєва засудили до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна за допомогу власнику Ferrexpo Костянтину Жеваго.
Його не врятували ані багаторічна репутація, ані перемога у відкритому конкурсі за участю міжнародних експертів, ані професійний авторитет. У підсумку Князєву довелося давати свідчення проти людей, яких слідство вважає його спільниками, і самого олігарха.
І це був Голова Верховного Суду.
На мою думку, суддя Погрібна може виявитися значно простішою ціллю для правоохоронної системи, ніж Князєв.
З точки зору слідства ця справа є достатньо зрозумілою. І вона стане ще зрозумілішою, якщо суддя ухвалить рішення на користь Kernel у спорі проти "Сенс Банку".
Не хотілося б думати, що у 61 рік Світлана Погрібна вирішила стати "зручною" суддею для великого бізнесу.
Не до кінця зрозумілою для мене залишається й мотивація власника Kernel Андрія Веревського.
Безумовно, 39 млн доларів – це вагомий аргумент. Але чи достатньо вагомий він для того, щоб поставити під ризик репутацію групи з багатомільярдними активами?
Адже якщо мені вдалося знайти зв'язок між Kernel і суддею Погрібною, це цілком можуть зробити й правоохоронні органи.
Упродовж багатьох років Веревський будував свою бізнес-імперію, залишаючись максимально непублічним. Він звик вирішувати питання не через відкритий конфлікт із державою, а шляхом тихих домовленостей і поступового формування власного впливу у владних інституціях.
І раптом – відкрита атака на державу під час війни.
Невже пан Веревський справді повірив у власну недоторканність? Вирішив, що навчився ухилятися не лише від політичних ризиків, а й від будь-яких наслідків?
Відверто кажучи, його поведінка дедалі більше нагадує мені іншого героя нашого часу – Макара Пасенюка з ICU.
Нагадаю: разом із бізнес-партнером він не просто, на моє переконання, привласнив сотні мільйонів гривень, які фактично належали Міністерству фінансів. Коли ж ця схема стала предметом публічного обговорення, він вирішив судитися з урядом.
Підсумок відомий: програний суд, серйозні репутаційні втрати та єдине запитання, яке так і зависло у повітрі: А що це взагалі було?
