Після заяв президента США Дональда Трампа про двотижневу паузу у війні проти Ірану акції летять вгору, нафта падає униз. Скільки від цього ефекту втратить Росія?
Ціна Brent різко впала приблизно з пікових рівнів понад 110 доларів до 94–95 доларів за барель, WTI - до 95 доларів, а російська Urals - з 116 доларів у порту Приморськ до 92–95 доларів. І йдеться не просто про технічну корекцію, а про швидке "вимивання" воєнної премії, яку ринок закладав у ціни через ризик блокування Ормузької протоки, через який до війни проходило близько 20% світових нафтових потоків.
Якщо виходити з базового сценарію, в якому ціна Urals знижується зі 116 доларів до 85 доларів за барель, Росія недоотримує близько 31 долара з кожного бареля. За поточного рівня морського експорту сирої нафти на рівні приблизно 4,0–4,2 млн барелів на добу це означає близько 120–130 млн доларів втраченої виручки щодня, або приблизно 0,85–0,9 млрд доларів за тиждень.
Навіть якщо враховувати фактор зниження фізичних обсягів через удари по інфраструктурі та тимчасове просідання до -3,2 млн барелів на добу, масштаб недоотриманої виручки все одно становить близько 0,65–0,7 млрд доларів за тиждень.
Це лише ефект від ціни, без урахування подальших політичних рішень.
Жорсткіший сценарій пов’язаний із можливим рішенням США не продовжувати неформальні винятки для російської нафти на індійському напрямку. Тут варто нагадати, що виняток, виданий з 5 березня 2026 року, мав діяти 30 днів. Проте 19 березня, на тлі побоювань щодо зростання цін, США видали оновлену ліцензію (новий waiver) - продовжили дію до 11 квітня 2026 року. Тож, вже у суботу побачимо, чи буде чергове продовження, чи ні.
У період ескалації РФ фактично змогла вийти з традиційного дисконту до Brent у 10–13 доларів і навіть продавала окремі партії з премією. У разі повернення дисконту і одночасного зниження глобальної ціни Urals може опуститися до 72–75 доларів за барель при Brent – 85 доларів.
У такому випадку втрати відносно пікового рівня 116 доларів перевищують 40 доларів за барель, що дає вже 1,2–1,3 млрд доларів недоотриманої виручки на тиждень, або близько 0,9–1,0 млрд доларів (за консервативного сценарію з нижчими обсягами експорту).
Таким чином, деескалація на Близькому Сході створює подвійний ефект: зниження глобальної ціни та повернення структурного дисконту для російської нафти.
Також варто згадати газовий сегмент, який реагує повільніше, але формує відчутний негативний ефект для РФ.
На піку ескалації ціни на європейському хабі TTF піднімалися до 600–750 доларів за тис. куб. м, після чого стабілізувалися в діапазоні 500–650 доларів.
Для трубопровідного експорту через TurkStream, який зараз становить близько 55 млн куб. м на добу, або близько 0,38 млрд куб. м на тиждень, зниження ціни на 100 доларів за тис. куб. м означає приблизно 35–40 млн доларів недоотриманої виручки щотижня.
Основний удар припадає на сегмент СПГ: за обсягів близько 1 млрд куб. м на тиждень і зниження ціни Росія втрачає ще близько 150 млн доларів на тиждень.
У сумі газ дає додатково 150–200 млн доларів втрат щотижня, що доводить загальний ефект від деескалації (з урахуванням нафти) до приблизно 1,0–1,5 млрд доларів на тиждень.
Однак ключовий ефект не обмежується прямими втратами доходів.
Росія втрачає так звану воєнну премію - додаткову надбавку до ціни, яка виникає не через баланс попиту і пропозиції, а через ризики. Під час ескалації ринок закладав сценарії перебоїв постачання, атак на інфраструктуру та блокування Ормузу, що штовхало ціни вгору. РФ отримувала цю ренту автоматично, навіть без збільшення видобутку.
Падіння цін на 10–15% за один день після оголошення перемир’я - це саме зникнення цієї премії. І це - структурна втрата: Росія не може її компенсувати, оскільки вона не контролює джерело цих ризиків.
Не менш важливим є й політичний вимір. Протягом останнього місяця в ЄС чітко сформувалася коаліція, яка виступає проти посилення антиросійських санкцій. Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо відкрито закликав переглянути обмеження на російські енергоносії, аргументуючи це необхідністю гарантувати енергетичну безпеку. Угорщина на чолі з Віктором Орбаном продовжувала блокувати нові санкційні ініціативи та прив’язувала свою позицію до потреби збереження доступу до дешевої енергії. Ця коаліція стала ключовим фактором блокування 20-го пакету санкцій ЄС, затримок із продовженням персональних санкцій, а також створювала ризики для нових фінансових рішень на користь України.
Центральний аргумент цієї позиції був економічним: високі ціни на енергію роблять санкції політично і соціально дорогими для Європи. Зниження цін на нафту і стабілізація газового ринку підривають цю аргументацію.
Менший інфляційний тиск, нижчі витрати для промисловості і домогосподарств зменшують політичну ціну санкцій. У цих умовах зростає ймовірність повернення до обговорення 20-го пакету санкцій, посилення заходів проти тіньового флоту, обмежень у сфері страхування та перевалки, а також прискорення реалізації політики REPowerEU.
У підсумку, деескалація в Ірані створює для Росії комплексний негативний ефект. Вона втрачає доходи від експорту нафти і газу, втрачає воєнну премію, яка формувала додаткову ренту, і водночас втрачає політичний ресурс у Європі, побудований на страху перед високими цінами.
Максим Гардус, спеціаліст із комунікацій Razom We Stand
