Основою державності та імперської сутності Росії є міфи. За допомогою них кремлівська влада отримує мільйони слухняних рабів, які готові жити в лайні і одночасно кричати про свою "велич". Проте міфи можна використовувати лише до того моменту, поки вони не стикнуться з реальністю і не виявиться, що РФ, як Російська імперія чи СРСР, є лише колоссом на глиняних ногах. І питання часу, коли це фундамент почне розсипатися, а весь світ стане свідком нової смути на цій дикій території.

З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів на українську землю був зруйнований чи не найголовніший наріжний камінь московської пропаганди – про унікальну могутність російської армії, яка в разі чого може дійти хоч до Берліну, хоч до Лісабону. Не дійде. 

Коли всім стало зрозуміло, що ні з яким "агресивним блоком" НАТО росіяни тягатися не можуть, то до вчора нейтральні сусіди Фінляндія та Швеція, дивлячись на те, що робиться в Україні, подали заявки на вступ до Північноатлантичного альянсу, причому перша вже встигла стати членом цього військового блоку, а друга стоїть на порозі. І світ не перевернувся догори дригом, а сонце не почало сходити на заході.

Відео дня

Страшна для московитів реальність - їх ніхто з серйозних світових гравців не боїться

Ось такою страшною для московитів виявилась реальність – їх ніхто з серйозних світових гравців не боїться. Проте відмовлятися від міфотворчості у Кремлі поки не збираються, щоб не прискорити настання кінця своєї недоімперії.

Вождь рашистів Володимир Путін ще намагається триматися за ту химеру, що його країна, в якій унітази залишаються дивом, є "передовим" загоном людства, який веде священну війну з "бездуховним Заходом", який мріє захопити Росію та насильно позбавити "традиційних цінностей". І найближчим соратником, чи, навіть, "другом" у цій боротьбі нібито є Китай. В якійсь мірі КНР допомагає окупантам продовжувати вести загарбницьку війну проти України, купуючи у РФ нафту та газ.

Єдине, на що Росія може розраховувати у відносинах з Китаєм, – це бути сировинним придатком.

Проте чи можна називати відносини РФ та Піднебесної дружбою чи стратегічним партнерством двох рівних держав? Останні дії Пекіну натякають на те, що єдине, на що Росія може розраховувати у цих відносинах, – це бути сировинним придатком. Але, навіть, отримання цієї ролі кремлівським старцям доведеться вимолювати на колінах.

Так, під час нещодавнього саміту "Китай – Центральна Азія", у якому брали участь керівники Піднебесної та колишніх середньоазійських сателітів Кремля, був підписаний меморандум щодо будівництва близько 450 кілометрів залізниці "Китай – Киргизстан – Узбекистан", яка стане частиною шляху для китайської продукції в Європу в обхід РФ. Цей транспортний коридор передбачає зведення 80 нових мостів і 40 тунелів, а кінцевою його метою є з’єднання Шанхаю з Венецією.

За попередніми підрахунками, цей новий маршрут може збільшити об’єми транспортування вантажів до 5 мільйонів тонн на рік, а сам час потрапляння китайських товарів до Європи скоротиться на 7-8 днів. Якось не дуже схоже, що КНР хоче воювати із Заходом.

Тим самим Пекін буде і далі посилювати свій вплив на центральноазійські республіки, які після розпаду СРСР продовжували бути дуже лояльними до Москви.

Далі Китай зробив ще один "дружній" до путінського режиму крок про прискорення будівництва газопроводу "Лінія D", який стане четвертою гілкою блакитного палива з Туркменії і зможе збільшити об’єми доставки на 30 мільярдів кубометрів щорічно. При цьому Китайська Народна Республіка, яка відома своєю прагматичністю, закупає туркменський газ приблизно на 30 відсотків дорожче у порівнянні з російським.

Планується, що Китай цього року закупити у РФ 22 мільярди кубометрів газу за ціною 290 доларів за тисячу кубометрів. І це на фоні того, як Путін під час березневого візиту китайського керманича Сі Цзіньпіна до Москви буквально вмовляв свого "друга" зробити ставку на російський проект "Сила Сибіру-2" потужністю 50 мільярдів кубометрів, який Кремль просуває понад сім років.

До речі, за підсумками переговорів з лідерами Казахстану, Таджикистану, Киргизстану, Туркменістану та Узбекистану щодо будівництва нової залізниці Китай пообіцяв їм близько 3,6 мільярдів доларів у вигляді фінансової підтримки та "безкоштовної допомоги", а також запропонував розширити співпрацю у військовій сфері.

КНР неспішно консолідує свій вплив на Центральну Азію

Отака цікава вимальовується перспектива. КНР неспішно консолідує свій вплив на Центральну Азію, а РФ зі своєю "другою армією світу" може лише безпорадно спостерігати за цим незворотнім процесом.

Але навряд чи лише цим все для Москви обійдеться. З часом китайські "друзі" обов’язково візьмуться за ще один важливий міф росіян – що вони нібито не мріють повернути собі величезні території Далекого Сходу, які Росія анексувала в середині дев’ятнадцятого сторіччя. Поживемо – побачимо.

Дмитро Шварц