Чи зможе Росія поглинути Білорусь

Олександр Хара
07:01, 28 грудня 2018
Політика
9846 0
Думка

Через чергові суперечності між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком відносини між Росією і Білоруссю стали доволі напруженими. З боку російських перших осіб все частіше лунають заяви про подальше будівництво Союзної держави між РФ та Білоруссю. Зокрема, як зазначив Медвєдєв, Москва готова до просування цим шляхом, аби в тому числі «створити єдиний емісійний центр, єдину митну службу, суди, рахункову палату». Проте Лукашенко від таких заяв не в захваті.

Головною метою Путіна в цій ситуації є консолідація навколо себе буферних територій – або із безпосереднім поглинанням територій інших держав (як це може статися з Білоруссю), або зі збереженням країни у «сірій зоні» (як сталося у випадку України). Для Путіна це стратегічне завдання – «собіраніє зємєль русскіх».

Триває процес поглинання білоруської економіки Росією

Крім того, нинішня напруженість у російсько-білоруських стосунках виникла також з економічних причин. Зокрема, через ту саму «газову трубу», що проходила через Білорусь і «годувала» режим Лукашенка та його оточення, а потім була відібрана росіянами. 

Триває процес поглинання білоруської економіки Росією. Тому, безумовно, пан Лукашенко намагається пручатися й не втратити остаточно ні важелів впливу у своїй державі, ні прибутків.

В принципі, це була традиційна тема суперечок між Путіним і Лукашенком. Вони щонайменше раз на рік обов’язково з приводу цього з’ясовували стосунки.

Загалом білоруська економіка є «штучною» (і мені дуже дивно, що чимало українців кажуть: «Як добре жити в Білорусі! Ми хотіли б жити за такими ж правилами, де є господарник – президент, який дає вказівку, коли копати чи саджати картоплю»). Здебільшого білоруська економіка базується на доступі до енергоресурсів Російської Федерації (зокрема, нафти), можливості отримувати їх без мита, а потім продавати далі, в тому числі в Україну. Це і є левова частка білоруського «економічного дива».

Власне, навіщо Путіну роздавати ці ресурси, коли він може сам контролювати прибутки? А, крім того, навіщо йому терпіти ще й владні повноваження Лукашенка?

Проте є ще декілька натяків, за допомогою яких можна зрозуміти, що відбувається між цими країнами.

Нинішня каденція Путіна на посаді президента РФ – остання. Відповідно, йому потрібно утримати наявну систему після того, як формально він піде з посади. І один із варіантів, що дозволить йому це зробити – це створення надструктури, союзної держави, в якій він міг би бути арбітром над молодшим партнером. Цей варіант цілком можливий.

Росія вже давно є країною, яка експортує агресію, і це – головний ресурс популярності Путіна

Відтак, росіяни зараз шукають пристойний привід для того, щоб переформатувати конституцію. Володін уже озвучує такі ідеї – мовляв, хоча конституція є особливим законом, але це не означає, що її не можна змінити. А ще раніше говорилося, що Путін – це Росія, нема Путіна – нема і Росії…

З воєнно-стратегічної точки зору, також є свої нюанси. По-перше, існування такої Союзної держави призведе до суттєвого посилення російської воєнної присутності на теренах Білорусі, що значно ускладнить ситуацію для України. Адже від Білорусі до Києва – зовсім близько, тож у разі наступу нам дуже складно буде зупинити ударні частини.

По-друге, такий проект цікавить Росію ще й в контексті виходу США з Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності – Москві вигідно посилити ударну ракетну присутність на території Білорусі у середньостроковій перспективі.

Також Путіну вигідне поглинання Білорусі, з точки зору внутрішнього вжитку. Росія вже давно є країною, яка експортує агресію, і це – головний ресурс популярності Путіна. Останні соціологічні дослідження «Левада-центру» свідчать про те, що рівень підтримки Путіна росіянами повернувся до того рівня, що був до Криму. Хоча й дуже повільно, але росіяни прозрівають і починають бачити зв’язок між погіршенням життя, відсутністю перспектив та зовнішньою й безпековою політикою Путіна. Але все одно приводами для радощів у них стають запуск нової гіперзвукової ракети, невеличка переможна війна, чи «захист співвітчизників» – все це призводить до зростання підтримки Путіна. Тож такі мотиви теж не можна виключати.

З цієї точки зору, нинішнє загострення стосунків між Лукашенком і Путіним є зрозумілим. На всіх інших фронтах Росії складно просунутися вперед, а Путіну треба демонструвати електорату якісь перемоги. Та й навіщо ділитися владою і грошима з Лукашенком, якщо краще поглинути цю країну, а вже потім рухатися далі своєю експансією?

Наскільки Лукашенко здатен опиратися Росії, і чи є в нього хоча б якийсь шанс протистояти цим планам Москви? Ні я, ні інші експерти, ні навіть сам Лукашенко не зможуть зараз дати відповіді на це запитання. Лукашенко надто довго витравлював і вичавлював усе опозиційне, націоналістичне і демократичне. Він вичавлював усіх, окрім «андроїдів», які є в його в уряді і яких він періодично «розпікає».

Сценарій поглинання Білорусі Росією зараз виглядає, в принципі, неминучим

У демократичних країнах, де попри публічну нестабільність, боротьбу в парламенті і бійки у ЗМІ, є опозиційні сили – в цілому є на кого спертися. А авторитарні режимі витравлюють все навколо себе. А коли закінчується ресурс авторитаризму (великі обсяги дешевої нафти, яка дозволяє здійснювати виплати бюджетникам і силовикам) та відбувається щось серйозне, режим одразу падає. Лукашенко опинився саме в такій ситуації, коли йому немає на кого спертися, з точки зору політичних рухів та лідерів громадської думки.

До того ж, Лукашенко так само завзято вичавлював білоруську культуру і мову. Білорусь, як відомо, є надзвичайно русифікованою. Білоруси дивляться російські новини, а, відповідно, є частиною «русского міра». Тому, безумовно, вони не будуть сприймати поглинання своєї незалежності Росією так, як це сприйняли українці в 2014 році – скинули Януковича і почали боронити свою країну від Росії зі зброєю в руках.

Ще один важливий момент – КДБ і військові. З одного боку, Лукашенко, як і будь-який інший диктатор, приділяв багато уваги цим структурам і проводив у них періодичні «чистки». Але все одно не відомо, скільки цього «русского міра» лишається в головах білорусів, які служать у КДБ і війську. До того ж, якщо в Україні Міністерством оборони та декількома розвідувальними і безпековими структурами керували громадяни РФ і працівники російських спецслужб, то скільки таких є в КДБ Білорусі та інших структурах!

Також у Білорусі притиснуте громадянське суспільство, немає вільних ЗМІ вільних немає...

Отже, як відбуватиметься захоплення Білорусі Росією, чи буде спротив, чи виявиться у білорусів бажання вийти на вулиці і підтримати того ж Лукашенка у його боротьбі проти того, щоб не бути поглинутими Росією – це відкрите питання. Ні експерти, ні Лукашенко на нього не зможуть відповісти.

Сценарій поглинання Білорусі Росією зараз виглядає, в принципі, неминучим.

По суті, єдиною невеличкою відмінністю, яка поки що лишається між Росією і Білоруссю – це їхні прапори держав

Неактивна фаза цього процесу була запущена набагато раніше. Як би там не було, Білорусь є військово-політичним союзником РФ, є спільні колегії міністерств оборони і міністерства закордонних справ, тобто фактично вони вже узгоджують свою зовнішню і безпекову політику. У них майже немає розбіжностей у позиціях щодо зовнішнього світу, зокрема, НАТО визначається як загроза. В цьому плані Путін і Лукашенко не надто відрізняються.

По суті, єдиною невеличкою відмінністю, яка поки що лишається між Росією і Білоруссю – це їхні прапори держав. А так, це поглинання вже давно відбувається. Але чи буде воно завершено найближчим часом? Це – питання.

В будь-якому разі, якщо з боку білорусів буде хоч найменший спротив, на це знадобляться ресурси: люди (працівники спецслужб, військові, управлінці, не знаю, кого ще там Путін буде задіювати), а також гроші. Адже будь-яке поглинання передбачає (принаймні на першому етапі) великі витрати ресурсів. І таких ресурсів у достатній кількості в Росії зараз немає.

Якщо відбудеться поглинання Білорусі, це буде погано для нас у короткотерміновій перспективі

Крім того, росіяни можуть діяти, як то кажуть, лише «маючи чоботи безпосередньо на цій землі», тобто маючи людей, яким вони будуть давати вказівки. Вони не можуть керувати, створюючи привабливе майбутнє і заражаючи ідеєю людей. Це ми бачили, наприклад, у Криму: виключно «закачуючи» ФСБшників та інших, росіяни можуть керувати територією.

Допоки в Росії є ресурси, гроші, нафта, люди, відбувається приєднання територій. Щойно цих ресурсів стане обмаль, це захоплені території почнуть відвалюватися від Росії.

Якщо відбудеться поглинання Білорусі, це буде погано для нас у короткотерміновій перспективі. Але в довготерміновій – це буде додатковий тягар для Росії, що зрештою призведе до того, що Білорусь відколеться від неї. І сьогодні я не бачу ресурсів, які могли б утримати цю химеру – Російську Федерацію – у її нинішніх кордонах, а тим більше з Кримом, Донецьком, Луганськом та ще й Білоруссю.

До того ж, не забуваймо, що Росія присутня в Сирії, Центрально-африканській республіці та інших країнах. Її експансіоністська політика, можливо, не таких масштабів, як за радянських часів, але реалізовується. Але, враховуючи ресурсне перевантаження, це просто наближує Росію якщо не до колапсу, то глибокої кризи.

Олександр Хара, директор департаменту міжнародних багатосторонніх відносин Фонду «Майдан закордонних справ»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter