"Вот приедет барин, барин нас рассудит"

Дмитро Хилюк
01:38, 30 травня 2019
Політика
2658 0
Думка

Триста років бездержавності української нації даються взнаки і після майже 25 років формальної незалежності та п’яти – зусиль українців стати дійсно незалежною державою.

Зустріч 29 травня в аеропорту Михеїла Саакашвілі його прихильниками –  яскравий тому доказ. 

Почалися матюки і небезпечна тиснява: одній із журналісток добряче дісталося  каблуком берця по ногах у босоніжках від охоронця «спасителя», хтось загубив мікрофон, а хтось – банківські карти

Організація зустрічі  була на рівні – гірше нікуди, що наштовхує на думку, що досвідченому політику з Грузії того і треба було – ажіотаж, скандал, лайка і штовханина. Спочатку прихильники Міхо значно ускладнили шлях від паспортного контролю до залу прильотів аеропорту численним пасажирам, які з валізами протискувалися повз натовп на вихід з будівлі терміналу. А коли явився «месія» - почалося пекельце: прохід геть заблокували, а кремезні охоронці-співвітчизники Саакашвілі безцеремонно наступали на ноги, штовхали і ледь не сідали на голови журналістам, що згуртувалися біля столика з мікрофонами. Тим часом пасажири продовжували виходити і тиснути на весь цей «цирк». Почалися матюки і небезпечна тиснява: одній із журналісток добряче дісталося  каблуком берця по ногах у босоніжках від охоронця «спасителя», хтось загубив мікрофон, а хтось – банківські карти.   

Далі режисери всього цього «собачого весілля», вочевидь усвідомивши, що ще мить і почнеться мордобій, дали команду йти на вулицю, і натовп, настовбурчений штативами камер, посунув на вулицю, нібито до заготовленої імпровізованої трибуни на автомобілі з гучномовцями.  Проте до «агітмашини» Міхо так і не дійшов. Чорний рій телекамер у щільному і галасливому кільці фанатів Міхо пригальмував перед входом в термінал, розлякуючи іноземних гостей Києва, і Саакашвілі в цьому хаосі виголосив промову.  

Напевно, подібним чином зустрічали народи близького сходу тисячі років тому біблійних пророків: фанатичний блиск в очах, замилування, екстаз. А як же ж інакше? Приїхав Він – Отець! Ось Він тепер «їм» покаже, а «нам» зробить!

Не буду вдаватися в те, що сказав двічі громадянин України. Справа не в ньому. Справа в моїх співвітчизниках, в українцях, які вже надцятий раз розбивши лоба, знову воліють мати над собою доброго царя, пана, турботливого батька.

Рабство у більшості – на генетичному рівні. Поспостерігайте, як поводяться люди у багаточисельних “присутственных” – як писав Микола Гоголь, “местах” – різноманітних приймальнях начальників, коридорах лікарень, РЕСів, облгазів тощо. Опущені плечі, погляд додолу. Розмова пошепки – і подріботів на тремтячих колінах до «начальника», обережно просунувши носа у двері. Мало коли побачиш людину, яка впевнена в собі і прийшла з усвідомленням що вона – хазяїн, а клерк – слуга, що за її ж гроші надає їй послуги.

Суб’єктністю громадянина, господаря, виборця в структурі держави тут і не пахне. Всюди лиш – пасивна позиція прохача, підлеглого, жертви, що намагається вижити

Теж саме і з верховними «клерками»: цісар/імператор був добрий, Сталін – поганий; за совітів у колгоспи зігнали і хліб відібрали, за німців церкви відкрили і хліба навіть лишили трошки. Хліба, вирощеного українцями на українській землі. 

За Кучми – газ був по гривні – добрий цар. За Пороха – по 8 – поганий. От тепер новий цар і нові пани. Ось вони-то все нам дадуть!

Суб’єктністю громадянина, господаря, виборця в структурі держави тут і не пахне. Всюди лиш – пасивна позиція прохача, підлеглого, жертви, що намагається вижити.

Власне, «царі» дуже добре ловлять ці патерналістські настрої суспільства, тому і обіцяють від виборів до виборів таку собі колективну безсвідому «ковбасу по 2.20». А чому ні? Раби ведуться. А ще в рабів куряча пам'ять. Настільки куряча, що дуже часто не пам’ятають, як їх ними ж обраний пан кинув 5 років тому.  

Тому ми і бачитимемо натовпи фанатів у почті чергового заїжджого чи доморощеного «месії» ще не одні вибори, допоки до «мудрого народу» не дійде, що «барін» вам нічого не винен, як і ви йому; і нічого, власне, він не дасть, бо в нього – свої діти і своє коло інтересів, як, власне, і у вас. 

Допоки «мудрий народ» не усвідомить, що держава починається з власної гідності. Гідності не боятися мєнта, який зупинив вас на дорозі, чиновника, до якого ви прийшли за «бумажкою», сусіда на дорогому джипі, який попсував ним клумбу під вашим будинком.  

А нині, на жаль, більшість ментально ще кріпаки, ті, про яких писав поет Нєкрасов у позаминулому столітті. Вони десятками років терпіли знущання управителя над собою, та все чекали, що «барін із-за граніц» повернеться, та й наведе справедливість. І барін повернувся, у труні – помер від старості за кордоном. 

Дмитро Хилюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter