Франція та США висловилися за повернення до «Великої сімки» Росії, яка була викинута з цього клубу за анексію Криму. Однак Німеччина та Велика Британія висловили свою незгоду з такою ідеєю, адже наразі немає підстав для перегляду цього рішення.

Передусім, коли Росію приймали до «Великої сімки», вона не відповідала вимогам, що висувалися до членів цього клубу. Адже до нього входять високо розвинуті, економічно успішні та демократичні країни, які суттєво впливають на глобальну економіку. На той час Росія була «економічним карликом» і, по суті, залишається такою й сьогодні. Лідери держав-членів G7 керувалися бажанням виявити свою повагу до Росії за те, що вона стала на шлях демократичного розвитку і ринкових перетворень. Це було заохочення, великий аванс Москві, аби вона справді стала частиною цивілізованого світового співтовариства. Але, як виявилося, аванс не був виправданий.

Передусім, коли Росію приймали до «Великої сімки», вона не відповідала вимогам, що висувалися до членів цього клубу

Тож через агресію проти України, а саме – анексію Криму, Росію виключили з «Великої сімки». І повертати її до клубу зараз немає підстав.

Путін набагато більш гармонійно виглядає у складі «Великої двадцятки», оскільки там представлені керівники країн із сумнівним рейтингом демократичних свобод, та економіки яких динамічно розвиваються. Власне, тому росіяни і не стукалися назад, не просилися знову до «Великої сімки», навпаки, намагаючись демонструвати, що їм це нецікаво.

Чому Дональд Трамп і Еммануель Макрон вважають потрібним і доцільним повернення Росії до G7? У випадку Трампа є дивна річ: йому подобаються авторитарні чи тоталітарні лідери. Зокрема, він поважає Кім Чен Ина, з симпатією ставився до Ердогана, поки не почалися торговельні війни та Анкара настирливо реалізувала бажання щодо придбання російського ППО С-400 усупереч застереженням Вашингтону та інших союзників по НАТО. Крім того, США хочуть мати гарні відносини з Росією.

Макрон також діє дещо ірраціонально. Він поважає Росію, називає її великою європейською країною, з європейською культурою і ментальністю, яка має бути частиною європейського простору. Але якщо Росія буде частиною цього простору, то Європа в нинішньому вигляді просто припинить існувати, тому що путінська Росія – це країна, яка свободи не цінує, а придушує їх, що ми нещодавно побачили на вулицях її столиці. Москва уміє тільки гарно будувати бараки і казарми…

Тож через агресію проти України, а саме – анексію Криму, Росію виключили з «Великої сімки». І повертати її до клубу зараз немає підстав

Добре, що пролунали контраргументи з боку Ангели  Меркель і Бориса Джонсона, які чітко зазначили, що не бачать підстав для повернення Росії до «Великої сімки». Меркель залишається форпостом, який об’єднав довкола себе Європу і примусив певні країни витримувати курс на покарання Росії за руйнацію світового порядку і злочини проти України. У свою чергу, Джонсон завжди був критиком Росії, ще до прем’єрства. І, звісно, він не може забути і переступити через застосування на території Сполученого Королівства зброї масового знищення з метою вбивства колишнього співробітника спецслужб Скрипаля та його доньки. Ця історія ще довго буде отруювати відносини Лондону і Москви.

Поки що не було заяви з боку Канади, але, не маю сумнівів, що ця країна також буде проти повернення Росії до G7.

Тому я впевнений, що Росія не повернеться до клубу країн «Великої сімки». По-перше, їй там просто не місце. По-друге, вона не зробила нічого, аби виправити свої злочини і прибрати предмет претензій до неї.

Чи означає вся ця історія, що США і Франція готові «пробачити» Крим Росії? Коли СРСР захопив балтійські держави наприкінці 1939 року, державний секретар Самнер Веллес оприлюднив декларацію, яка упродовж 50 років визначала політику невизнання незаконної анексії. Це був документ на кшталт нинішнього меморандуму Помпео, в якому закріплена позиція США про невизнання анексії Криму. Це не завадило американцям пізніше співпрацювати з Москвою, втім, не піддаючи сумніву незгоду з агресивною політикою та діями, адже Вашингтон, як і будь-яка столиця, виходять з власних національних інтересів.

Тож Захід не відмовиться від принципових речей, тобто невизнання незаконної анексії Криму, допоки Україна говорить, що цей півострів – це її територія, яка має повернутися під юрисдикцію України. Якщо Росія порушила Статут ООН, заключний акт ОБСЄ та інші документи на кшталт Будапештського меморандуму, це вже є злочином і порушенням. Погодитися з цим, означатиме погодитися і з іншими речами, що коїть Росія чи інші країни. Наприклад, з введенням військ у Кашмір Індією або з порушенням домовленостей між Китаєм і Великою Британією щодо Гонконгу. Те саме може відбутися і з Тайванем – Китай може спробувати анексувати цю територію, а США боронитимуть цю країну. Тобто Захід не може створити прецедент, завдяки якому посипляться інші аналогічні ситуації, які можуть спричинити глобальний конфлікт, а не тільки регіональні тертя.

Можливо, реакція України була дещо запізнілою

Реакція України на дискусію щодо можливості повернення Росії до G7 була правильною. Правильним було те, що Зеленський (без порошенківської патетичної риторики) передусім нагадав про Крим, через анексію якого РФ і виключили з цього клубу. Виходячи з того, що Україна не є членом «Сімки» й не може впливати на її рішення, він тактично сформулював думку, що немає підстав повертати Росію, поки вона не виправить те, через що її виключили з цього клубу.

Хоча, можливо, реакція України була дещо запізнілою. Це можна пояснити тим, що парламентська псевдокоаліція, яка існувала в останній час в Україні, відмовилася призначити міністра закордонних справ, а пан Клімкін пішов у відпустку. Таким чином, у нас фактично немає зовнішньополітичного голови, що, звісно, впливає на можливість виконавчої влади оперативно реагувати на події. Безумовно, це не звільняє Зеленського від відповідальності, бо зовнішня політика – це сфера, за яку відповідає президент. Але йому бракує інструментів, адже МЗС обезглавлений, що впливає на функціонування системи.

Не забарилися зі своїм коментарем щодо заяви українського президента і у Москві. Російський МЗС в особі його речниці Марії Захарової відреагував на слова Володимира Зеленського, але в такій формі, що це виглядало, як чергова демонстрація нахабства і хамства. Можливо, фраза про присутність Росії у міжнародному порядку денному була не зовсім точною, бо Росія є в Раді безпеки ООН і у «Великій двадцятці», але за своєю суттю заява була правильною, і вона відображає українську позицію й об’єктивну реальність.

Як каже арабська приказка, собака гавкає, а караван іде. Тому нехай кисельови, захарови та інші «гавкають» далі, а нам своє робити.

Олександр Хара, експерт Фонду Майдан закордонних справ