Створення осі Вашингтон – Варшава – Київ. Чим важлива зустріч Зеленського і Трампа в Польщі

Олександр Доній
16:26, 29 серпня 2019
Політика
2582 1
Думка

Вже на початку вересня має відбутися перша зустріч президентів України та Сполучених Штатів Америки Володимира Зеленського та Дональда Трампа у Варшаві. Однак вона не обмежиться протокольним рукостисканням та спільним фото лідерів двох держав. Адже, як повідомляла заступниця міністра закордонних справ із питань європейської інтеграції Олена Зеркаль, президенти мають підписати під час зустрічі кілька документів.

Загалом під час президентської кампанії у команди Володимира Зеленського не було геополітичних концепцій і контактів із західними лідерами. Однак, коли стали зрозумілими шанси Зеленського на перемогу, за нього почала точитися боротьба. А після його перемоги на президентських виборах почалася переорієнтація курсу української зовнішньої політики з європейської інтеграції на євроатлантичну інтеграцію, зокрема, на США.

Це проявилося в декількох аспектах. По-перше, у повідомленнях про контакти з американською стороною, зокрема, між Зеленським і Трампом, та заяви про готовність до зустрічі.

Чим помітнішою ставала орієнтація Зеленського на нарощування контактів зі Сполученими Штатами, тим більшою ставала його впевненість у зовнішній політиці

По-друге, Зеленський виступив з ініціативою, на яку не наважувався Порошенко – про залучення до «нормандського формату» переговорів по врегулюванню ситуації на Донбасі Сполучених Штатів. Нагадаю, що раніше це було вимогою патріотичної опозиції, а також на цьому наполягали різноманітні аналітики. Однак Порошенко ставився до цієї ідеї більш ніж прохолодно. Відтак, був створений «нормандський формат» на вигідних для Путіна умовах: до нього залучили тих посередників, які були найбільш зручними для Москви – Франція і Німеччина, де впливи Росії досить потужні.

З боку США пролунали дипломатичні відповіді на пропозицію Зеленського, зокрема, з вуст Курта Волкера – мовляв, теоретично це можливо, але потрібна згода всіх сторін.

В будь-якому випадку, чим помітнішою ставала орієнтація Зеленського на нарощування контактів зі Сполученими Штатами, тим більшою ставала його впевненість у зовнішній політиці.

Що це означає для України? Передусім – посилення позицій нашої країни на світовій арені, в тому числі у переговорному процесі з Росією. Адже США є найпотужнішим гравцем у геополітиці.

Однак, з іншого боку, це зменшує рівень власних ініціатив України та збільшує можливість зовнішнього керування. Оскільки США як партнер вимагають більшого підпорядкування їм, навіть у стосунках із буцімто рівними їм європейськими партнерами.

Зрозуміло, що, як і всюди в дипломатії, цей процес не є повністю відкритим. Наприклад, ми не можемо знати всього, що стосується умов обміну військовополоненими: чи то цей процес просувається у зв’язку з переорієнтацією України на США, чи то це – результат безпосередніх домовленостей із Росією. Скоріше за все, це пов’язано з переорієнтацією на США.

Але у самих Штатах не все так просто, бо є відмінності між позиціями американського істеблішменту, який налаштований більш критично по відношенню до Росії, та самого Трампа, який часто демонструє прихильність ідеї поліпшення стосунків із РФ. Тому – питання: чи не означає це, що певні компроміси, які, з одного боку, можна трактувати як тактичний виграш для України (наприклад, обмін полоненими), з іншого – є стратегічними компромісами, що можуть мати неоднозначні наслідки?

Виграш від пошуку компромісу, не пов’язаного з мінськими перемовинами, може бути вигідним і Зеленському, і Трампу. Для США важливо показати зрушення з мертвої точки проблеми врегулювання Сполученими Штатами ще одного конфлікту на земній кулі. А для України важливо вирішити найбільшу свою проблему – припинити війну.

Що саме стоїть за цим компромісом – ми не знаємо.

Так, наприклад, вже відомо, що обмін військовополоненими буде масштабним – кілька десятків на кілька десятків. І за згоду Москви на цей обмін буде ще якась віддача, яка не пов’язана з Україною: це може бути повернення Росії до Великої вісімки, це може бути послаблення якихось секторальних санкцій проти Росії, або ще якась обіцянка. Ми можемо лише здогадуватися, що саме.

Отже, все це означає, що, з одного боку, Україна входить у геополітичні розклади і може відстоювати свої інтереси, з іншого – це означає, що інтереси третіх сторін, у даному випадку – США, можуть превалювати над українськими. Тому що США – це союзник, вага якого є набагато більшою.

В будь якому випадку, відбувається зміна ситуації та поява на шахівниці сильнішого союзника у України, який, зрозуміло, має і власні інтереси. Вашингтон може допомагати нам у веденні переговорного процесу з Росією, тому що формат, де нам допомагають Франція та Німеччина, зайшов у глухий кут.

Зустріч Трампа і Зеленського у Варшаві є важливою сама по собі. Ми не знаємо, які можуть бути пропозиції з боку Трампа, але цілком можливо, що обмін полоненими буде прив’язаний саме до того, про що домовляться на цій зустрічі президенти. Це означає, що і інтереси України, і інтереси США, і Росії – не лінійні. Відтак, окрім того, що Україна отримає своїх в’язнів, Росія – своїх, Москва також отримає щось іще від США, про що ми зараз навіть не здогадуємося. Тобто обіцятимуть щось Сполучені Штати, чого не може обіцяти Україна.

Отже, ми бачимо, що за президенства Зеленського встановлюються більш тісні зв’язки між США і Україною, ніж були за Порошенка. Це вже помітно.

Зараз ми бачимо безпосередній інтерес Трампа до України, який в часи Порошенка не проявлявся

Порошенко постійно наголошував на тісні співпраці з США, яка не проявлялася в реальних кроках. Зводити все до дарунку США у вигляді Джавелінів не варто, тому що Україна в останні роки входила до десятки найбільших країн-експортерів зброї у світі, причому продавала зброю і Сполученим Штатам також.

Зараз ми бачимо безпосередній інтерес Трампа до України, який в часи Порошенка не проявлявся. Можливо, позначається те, що і Трамп, і Зеленський є вихідцями з неполітичного середовища, а тому від них обох можна очікувати нелінійних кроків. Та й технологічно у них багато спільного, в тому числі навіть більш критичне ставлення до медіа. Насправді вони багато в чому схожі. Це – великий плюс, тому що ми знайшли більшого союзника в особі США. Причому він не залежить тільки від персони Трампа чи керівної партії.

Водночас це означає, що суб’єктність України може далі зменшуватися. Вона катастрофічно зменшилася за часів Порошенка: ми стали дуже залежними від західних коштів, бо тепер не тільки економіка, але й державний апарат залежить від західних грантів. Це ознака несамодостатності. І у взаєминах із США вона може посилитися.

Однак це необов’язково варто розглядати як «мінус» на даному етапі. Нагадаю, феномен Польщі відбувся саме завдяки міжнародній економічній підтримці, в першу чергу, США. Тоді списувалися борги Польщі, потім відтерміновувалися та надавалася колосальна економічна допомога. Але, окрім коштів, був ще й інституційний нагляд. Хтось тоді говорив про зовнішнє управління, але в результаті ми стали свідками польського економічного дива та колосального посилення позицій Польщі в Європі, включно з керуванням поляків у міжнародних інституціях.

Тому зараз відроджуються сподівання на створення осі Вашингтон – Варшава – Київ, ідею про що давно пропагує Національний форум трансформації України. Про це колись дуже давно, ще у 90-х роках, писали аналітики, але потім ця ідея відмерла. Однак сьогодні вона знову виходить на порядок денний. Після відходу від влади Порошенка стосунки України і Польщі мають всі шанси відновитися.

Створення осі Вашингтон – Варшава – Київ було б колосальним успіхом. Бо це означало б кардинальне посилення позицій України і чітке визначення геополітики. Це були б не просто розмови про євроатлантичну інтеграцію, які можуть залишатися розмовами ще десятиліття, а конкретні дії та чітке союзництво. Хотілося б, щоб ця ідея актуалізувалася під час першої зустрічі Зеленського і Трампа, адже місце першої зустрічі президентів є дуже знаковим – Варшава. Тому це не просто зустріч двох президентів, а перший крок, з якого може розпочатися відродження ідеї про побудову осі Вашингтон – Варшава – Київ.

Олександр Доній, політичний аналітик, голова Центру дослідження політичних цінностей

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter