На поточному тижні Росія вчергове демонструвала, що на дипломатичну мову вона не звертає увагу та й взагалі вдає, що її не розуміє. Але якби теперішні вимоги Кремля до НАТО прозвучали, наприклад, у 2015 році, після активної фази окупації Криму та Донбасу, їх би ніхто навіть не розглядав. Адже тоді Росію вже витіснили з клубу "великих держав" - у 2014 році в Австралії, під час G20, прем’єр-міністр Австралії Джулі Бішоп запропонували виключити Росію з "Клубу20" за агресивну політику щодо України. Втім, попри те, що агресія досі триває, настрої щодо Росії дещо змінилися. Тож, коли РФ торік почала довготривалі маневри військ біля східних кордонів України, щоб сформувати страх вторгнення, замість того, щоб дати їй за це "по руках", Захід погодився сідати за стіл переговорів.

До речі, впевненості росіянам для такої поведінки ще раніше додали США. Зокрема мова йде про вихід з Афганістану

Головним завданням усі ці роки для Росії залишалось повернутись у велику політику, брати активну участь в переділі світу,          й повернути Україну в "єдиний політичний простір" (мається на увазі пострадянський). Майстер-клас такого повернення Кремль продемонстрував в Казахстані. Після того, як протести фактично перейшли в активну фазу протистояння з силовиками, вони поступово почали затихати. Тож президент Казахстану Токаєв за якийсь час цілком міг би й сам впоратись з встановленням порядку на вулицях. Ба більше, уся ця ситуація - внутрішня справа Казахстану, а для введення військ ОДКБ має бути трохи інша причина, наприклад, терористи. Проте… Володимиру Путіну перед самітом НАТО та зустріччю з американцями потрібно було показати силу та швидкість прийняття рішень.

Саме тому, якщо до 2022 року всі вже й забули про існування ОДКБ, то з початком року організація себе проявила. На фоні заяви президента Франції Емманюеля Макрона про "смерть мозку НАТО", зроблену через втрату координації між Європою та США, введення військ ОДКБ до Казахстану стало дуже помітним.  Росіяни ж таким чином показали стиль своєї подальшої поведінки на територіях колишніх союзних республік - наче вони в приватній власності Кремля.

Росії треба добиватись поставлених цілей. Якщо їх не досягнути, це означатиме слабкість Володимира Путіна та поступки Росії Заходу

До речі, впевненості росіянам для такої поведінки ще раніше додали США. Зокрема мова йде про вихід з Афганістану - фіаско двадцятилітнього проекту демократизації. А також заяв, що США не будуть виконувати роль світового поліцейського…

Отже, маючи в запасі вимоги до НАТО про "червоні лінії" та бліцкриг в Казахстані, росіяни очікували поступок і щодо не вступу України до Альянсу. Але торг виявився "нє умєстєн". З одного боку, НАТО не може дати гарантій не вступу до Альянсу будь-якої країни. Адже це суперечить самим принципам організації. З іншого боку, в Кремлі теж не готові до "поступок", які суперечать логіці імперських апетитів – вивести війська з окупованих територій - Грузії, українського Донбасу, Придністров’я, врешті, повернути Крим Україні.

Cтавки зараз підняті високо. І можна констатувати, що на поступки не піде жодна зі сторін. Захід бачить єдино правильне для нього рішення – заговорити проблему, щоб дискусія проходила на дипломатичному, а не військовому полі. Але Кремль на цьому етапі довго перебувати не зможе – Росії треба добиватись поставлених цілей. Якщо їх не досягнути, це означатиме слабкість Володимира Путіна та поступки Росії Заходу. І виглядатиме це як поразка, що для РФ неприпустимо на тлі восьмирічної антизахідної пропаганди. Тому, попри дипломатичні спроби втихомирити "ведмедя", світові варто готуватися до "виникнення інцидентів та конфліктів". Саме так найближче майбутнє окреслив заступник міністра оборони Росії генерал-полковник Олександр Фомін. І, мабуть, він вже знає план цих "інцидентів" та "конфліктів". Та чи готовий до них західний світ?

Тарас Семенюк, аналітик Kyivstratpro