Щоденне життя на борту Міжнародної космічної станції проходить по-справжньому швидко. Рухаючись з приблизною швидкістю 27 тисяч кілометрів на годину на висоті 500 кілометрів над поверхнею Землі, астронавти щодня бачать 16 сходів і заходів Сонця щодня, поки мчать у просторі всередині коробки з купкою людей, від яких залежить виживання.
Читайте такожСША буде важко відправити людей на Місяць за п'ять років
Щоб зрозуміти футуристичне бачення життя за межами планети, достатньо подивитися голлівудські фільми на зразок «Марсіанина», «Гравітації» й «Інтерстеллара». Але як людське тіло відреагує на життя в космічному кораблі? Якими будуть наслідки для здоров’я? Чи космічні мандрівники будуть старіти інакше, ніж ті, хто лишився на Землі? Наскільки люди адаптовані до космічного простору? Про це на сторінках Newsweek пише професор радіаційної біології раку й онкології Державного університету Колорадо Сюзан Бейлі.
Всі ці питання тривожать NASA. Те, як тривалі космічні місії можуть вплинути на людське тіло і чи будуть ці зміни постійними або зворотними після повернення на Землю, не може сказати напевне ніхто. Однак, можливість дослідити це з’явилася завдяки астронавтам-близнюкам Скотту і Марку Келлі. У листопаді 2012 року NASA обрало Скотта Келлі для його першої місії тривалістю один рік. На прес-конференції перед відправкою астронавт натякнув, що ця місія може дати шанс порівняти вплив космосу на життєдіяльність його тіла зі станом його брата-близнюка Марка, який лишається на Землі.
Читайте такожВчені заявили, що перша експедиція на Марс стане для космонавтів останньою
Близнюки Келлі були людьми зі схожим фенотипом і генотипом. Це ідеальні умови для космічного дослідження. Скотт провів на МКС рік, а його брат Марк на рідній планеті. Автор зауважує, що цей перший експеримент на даний момент дає найбільш широкий погляд того, як тіло реагує на космічні польоти. Його результати будуть дороговказом для майбутнього персоналізованого підходу для оцінки впливу на здоров’я астронавтів позаземного простору.
«Наше дослідження виявило, що особливий стрес і позаземні чинники, які діють на астронавтів під час космічних польотів, речі, такі як ізоляція, мікрогравітація, високий рівень вуглекислого газу і космічне опромінення, пришвидшують скорочення і старіння теломерів», - пише автор.
Головна функція теломерів — це захист ДНК від ушкоджень. Щоб перевірити це, вчені оцінили довжину теломер у зразках крові, взятих у кожного з астронавтів-близнюків перед, під час і через рік після місії на МКС. На початку дослідження у Скотта і Марка були теломери відносно однакової довжини.
Читайте такожКолонізація галактики може зайняти менше мільйона років
Також, як і очікувалося, довжина цих структур ДНК у Марка, який лишався на Землі, була відносно стабільною впродовж всього дослідження. Але Скотта вона була значно довшою, коли у нього брали зразки на борту МКС. І це абсолютно протилежне до того, що сподівалися побачити вчені.
Більше того, коли Скотт повернувся на Землю довжина його теломер почала швидко скорочуватися. Через кілька місяців вона стабілізувалася і стала приблизно такою ж, як і до польоту. Однак, з точки зору процесів старіння і ризику захворювання, його теломери стали набагато коротшими після подорожі на МКС. Для вчених викликом тепер стало з’ясувати, як і чому перебування у космосі так впливає на важливу структуру ДНК.
