Підпишіться на нас в Google
Посеред пустелі Каракуми, одного з найбезлюдніших місць на Землі, є діра в землі, яка горить протягом усього життя більшості тих, хто читає ці рядки. Це майже ідеальне коло діаметром приблизно 70 метрів і глибиною близько 30 метрів, дно та стінки якого вкриті сотнями невеликих язиків полум’я, а в центрі вирують кілька більших.
Вночі світіння видно за багато кілометрів через рівну чорну пустелю. Місцеві жителі називають його кратером Дарваза, на честь найближчого села – але весь світ знає його як "Ворота пекла", пише Science Blog.
І історія про те, як він загорівся, – це історія, яку всі розповідають, але ніхто не може достеменно довести.
Історія, яку розповідають усі
Стандартна версія звучить так. У 1971 році радянські геологи бурили свердловину в пошуках природного газу в туркменській пустелі, яка тоді ще була частиною СРСР, коли земля під їхньою буровою установкою провалилася. Бурове обладнання зникло в печері, що обвалилася, і утворився широкий кратер, з якого в повітря виривалися метану та інші токсичні гази.
Побоюючись, що випари отруять навколишні села, інженери прийняли рішення, яке звучало розумно і виявилося остаточним: підпалити газ і дати йому вигоріти. Вогонь спалює метан, і вони сподівалися, що кратер вичерпає своє паливо за кілька тижнів.
Цього не сталося. Кратер горить безперервно з того часу – понад п’ятдесят років – живиться однією з найбільших систем природного газу на планеті, яка продовжує просочуватися крізь розтріскану породу швидше, ніж вогонь здатний її випалити. Те, що задумувалося як швидке контрольоване спалювання, стало одним із найтриваліших вогнищ, які коли-небудь розпалювали люди.
Частина, яку ніхто не може підтвердити
Ось де чесність цікавіша за легенди: майже нічого з цієї історії походження не підтверджено.
Туркменістан не веде офіційних записів про цей інцидент, а радянська документація того періоду є уривчастою і рідко публікувалася. Дата 1971 рік – найчастіше згадувана, але дослідники розходяться в думках: туркменський геолог на ім’я Анатолій Бушмакін припустив, що обвал міг статися, а вогонь міг бути запалений ближче до початку 1980-х років. За деякими даними, кратер обвалився ще в 1960-х роках, а підпалили його лише через кілька років.
Єдина людина, яка насправді побувала на дні, – канадський дослідник Джордж Куруніс, який спустився по мотузці в палаючу яму у 2013 році, щоб зібрати зразки ґрунту. Навіть він зазначав, що немає переконливих документальних доказів цієї популярної історії.
Тож розповідь "1971 рік, радянські інженери, кілька тижнів" найкраще переказувати так, як це роблять місцеві жителі, – як переказ, пов’язаний із кратером, а не як перевірену історію. Що не викликає сумнівів, так це сам вогонь, який може піти подивитися будь-хто, хто забажає.
Як це насправді
Фізична реальність відповідає прізвиську. Куруніс, одягнений у тепловідбивний костюм і з обв’язкою, описував рев, який чути з краю кратера, нестерпну спеку з підвітряного боку та палаюче дно, схоже на шматочок зірки, що приземлився в піску. Температуру всередині оцінюють приблизно у 1000 °C.
Як не дивно, це місце не є безжиттєвим. Під час спуску команда Куруніса шукала саме те, чого ніхто б не очікував знайти в ямі з палаючим газом, – живі організми, і відтоді дослідники повідомляли про бактерії в ґрунті кратера, що процвітають у спеці, а також про непідтверджені спостереження павуків, яких привабило світіння або які опинилися в пастці поруч із ним. Місце, назване на честь пекла, виявляється, приховує свою власну крихітну біологію.
Кратер також, попри все, став туристичною пам’яткою. Туркменістан – одна з найзакритіших країн світу, але "Ворота пекла" – його найвідоміша пам’ятка, що приваблює мандрівників, які розбивають табір на краю кратера, щоб спостерігати за його горінням усю ніч.
Можливо, ворота зачиняються
Найдивніший недавній поворот полягає в тому, що вічний вогонь, можливо, все-таки не вічний. Уряд Туркменістану роками прагнув позбутися кратера – президенти, що змінювали один одного, наказували загасити його, посилаючись на втрати газу, екологічну шкоду та побоювання щодо здоров’я людей, хоча ніхто не міг зрозуміти, як це зробити.
Тепер їм, схоже, вдається досягти цього не шляхом гасіння полум’я, а шляхом його придушення: навколо кратера бурять нові свердловини, щоб відводити газ до того, як він досягне вогню. За даними офіційних осіб, у 2025 році полум’я значно потьмяніло – приблизно втричі – порівняно з колишньою люттю.
Іншими словами, через понад півстоліття "Ворота пекла" тихо згасають – не завдяки грандіозному гасінню, а через повільне відключення паливної лінії збоку. Це цілком недраматичний кінець для вогню, який, якщо історія правдива, почався як тимчасове рішення, яке ніхто не потрудився спланувати на майбутнє.
Інженери 1971 року очікували, що кратер прогорить пару тижнів. Країні знадобилося півстоліття і кільце бурових установок, щоб нарешті майже виправдати їхні очікування.
Раніше УНІАН повідомляв, що вчені "розкопали" минуле Марса, були виявлені сліди трьох різних водних епох.
