Влітку українці їдуть до морів. А частково закриті через COVID-19 кордони призводять до того, що попит значно перевищує пропозицію. Цікаво й те, що, наприклад, Приазов’я могло б привабити туристів не лише морем. Але, як показує аналіз культурного потенціалу регіону, проведений у рамках проєкту Асоціації Гостинності та Українського культурного фонду, існує велика невідповідність між туристичними магнітами та об’єктами, які офіційно занесені до реєстрів культурної спадщини.

Якщо культурний "магніт" навіть не стоїть ні в кого на балансі, за його пошкодження, викрадення чи знищення ніхто не понесе покарання

Які загрози несе така ситуація та навіщо взагалі щось десь реєструвати? Спробую пояснити.

По-перше, варто захищати місцеві пам’ятки від знищення. Коли об’єкт підпадає під захист держави, він охороняється від забудови та фізичного руйнування. А якщо культурний "магніт" навіть не стоїть ні в кого на балансі, за його пошкодження, викрадення чи знищення ніхто не понесе покарання.

Сумний приклад з садибою барона Філібера у Мелітополі (саме того історичного персонажа, який завіз перші саджанці черешні, що, врешті, стала візитною карткою міста). Це – колоритна будівля XIX ст., оточена черешневими садами. Через те, що не внесена у жодний пам’яткоохоронний реєстр, зараз майже знищена вандалами.Хоча там можна було би створити чудовий туристичний "магніт" – Музей Черешні.

Реєстрація – це перша сходинка до занесення пам’ятки у Всесвітні бази культурної спадщини

По-друге, необхідно дати поштовх державній підтримці та промоції культурного об’єкта. Бюджетування процесів з боку держави має свої особливості, і якщо об’єкт офіційно не включено до Реєстру пам’яток, дуже важко знайти кошти (чи то бюджетні, чи то донорські) на його реставрацію.

Врешті, реєстрація – це перша сходинка до занесення пам’ятки у Всесвітні бази культурної спадщини. Найвідомішим таким реєстром є список об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Поява у цьому списку ставить об’єкт під захист міжнародних установ та організацій, а також дає всесвітнє визнання й популярність. Тобто будуть цікавими не лише українським мандрівникам. Але…

Ні місто Маріуполь, ні Генічеський район Херсонської області, ні унікальна Арабатська стрілка офіційно не мають жодної пам’ятки нерухомої культурної спадщини. Ні місцевого, ні національного значення. Хоча лише простий аналіз інтернет-джерел, пошукових запитів та відгуків відвідувачів, опитування експертів та польові дослідження свідчать, що туристичних "магнітів" на кшталт садиби барона Філібера тут достатньо. Ба більше, об’єктів, які можна було б занести до офіційних реєстрів, присвоїти їм паспорт пам’яткоохоронного об’єкта та поставити під контроль державних органів, набагато більше, аніж офіційно зареєстрованих.

Загальнодержавний показник співвідношення кількості зареєстрованих пам’яток до загальної кількості по Україні становить 10%

Загалом у Приазов’ї ситуація не краща. Згідно з аналізом офіційних даних Міністерства культури та інформаційної політики, станом на 2020 рік лише 1% потенційних культурних пам’яток Херсонщини та Донеччини (те саме Приазов’я) внесено до державних реєстрів пам’яток місцевого та національного значення. Орієнтовно 30% з цих незареєстрованих об’єктів - культурні "магніти"регіону. У Запорізькій області всього 4% пам’яток серед усіх потенційних внесені до державних реєстрів. А понад 50% з них – справжні "магніти" Приазов’я для туристів.

Якщо ж порівняти ці цифри з загальноукраїнськими, то ситуація гірша, ніж в цілому по Україні. Загальнодержавний показник співвідношення кількості зареєстрованих пам’яток до загальної кількості по Україні становить 10%.

Що ж тоді охороняє держава? Наприклад, у реєстрі купа пам’яток, таких як "бюст герою соціалістичної праці". Натомість відомий археологам всього світу скіфський Царський Бердянський курган у ньому не значиться.

Прикро, що регіон, який має величезний потенціал розвитку культурного туризму, геть забутий. Все Приазов’я – справжній туристичний "магніт". Тут є і кургани часів піраміди Хеопса, і скіфські царські поховання, і козацька вольниця... А чого вартує культова Кам’яна Могила, до якої приїжджають медитувати тібетські лами?! Тут багато унікального - чудова приазовська кухня (мікс рибної та мультикультурних традицій), історія вирощування черешні, звичаї частування караїмів, які внесені до попереднього переліку елементів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО...

Впевнена, якщо вже зараз почати роботу з охорони та відновлення культурних туристичних "магнітів" Приазов’я, включення їх до реєстрів та туристичних маршрутів, Україна отримає новий цікавий напрямок туризму. І не лише для внутрішніх користувачів.

Анна Романова, експерт з розвитку туризму