Світ офіційно вступив у третю "ядерну епоху". Спочатку була гонка ядерних озброєнь, потім – "епоха роззброєння", і фактично, за останні сорок років, світові арсенали зменшилися в рази. Зараз же наступає третя "ядерна епоха", коли багато країн побачили реальну можливість потенційного застосування ядерної зброї на певних об’єктах і те, що існуючі ядерні країни просто не хотіли б, щоб з’являлись нові ядерні країни. "Скринька Пандори" вже відкрита.
Головним рушієм саме фізичних накопичень, збільшення фізичної кількості ядерної зброї є Китай. КНР наче й не приховував, але тихо робив, що вважав за потрібне. І врешті офіційно проголосив, що до 2030-2035 років збирається зрівняти кількість активних боєголовок зі Сполученими Штатами і Росією.
Слідом за Китаєм йдуть Сполучені Штати, які також не збираються поступатись позиціями у потенційному протистоянні з ймовірною коаліцією КНР та РФ. Тож США також запускають програми суттєвої модернізації ЯЗ та розробляють нові системи доставляння ядерних зарядів.
І всьому цьому поштовх додає Росія, яка лякає увесь світ "ядерним попелом", й говорить, що вона йде до світового панування через те, що у неї "більше за усіх" ядерних боєголовок (це, звісно, чергова російська брехня).
Якщо узагальнити, то Китай приховано запустив ці процеси, Росія їх розкрутила в інформаційному просторі, а світ почав під це підлаштовуватись. Однак я не став би говорити про повернення до часів Холодної війни, адже повторення нарощування кількості ядерних боєголовок в тому темпі, як у 50-60-ті роки, вже не буде. Та тренд вже не зупинити.
Чи втрачає від цього ядерна зброя свій головний фокус – як зброя стримування? На жаль. Фокус змінюється.
По-перше, розширився перелік ситуацій, в тому числі доволі сумнівних, коли вважається, що ЯЗ може бути використана. Приміром, що можна знищити великий склад біологічної або хімічної зброї саме ядерним зарядом, щоб все це спалити вщент і не дати можливості розповсюдити.
По-друге, знизився поріг сприйняття: "Ну, використають, так використають. Якщо потрібно, то потрібно".
З іншого боку, коли ситуація наближається до критичної, як от зараз під час війни на Близькому Сході, то світ реагує так, що ядерну зброю все ж треба знищувати.
Крім того, нещодавно Україна продемонструвала, що неядерна країна може завдавати ядерній дуже болючих ударів. Попри те, що завжди було відомо, що ЯЗ вразлива для певних видів звичайної зброї (деякі радянські програми були закриті через те, що КДБ не міг забезпечити охорону таких об’єктів від диверсантів), асиметричні методи не вважалися критичною загрозою, адже контролювалися і кордони, і об’єкти з ЯЗ, і інформація. Та й дронів тоді ще не було. Зараз же стало розуміло, що старі схеми ядерного стримування вже не працюють.
Ядерне стримування загалом зводилося до того, що ядерна зброя може бути застосована проти ядерної зброї.
І ядерна зброя проти ядерної зброї не може бути застосована взагалі, тому що удар у відповідь буде неприйнятим. Цим і забезпечувалась світова стабільність. Всі розуміли, що ніхто не почне, тому що неможливо перемогти у першому ударі. І це була ефективна стратегія ведення війни.
Тепер же питання вже не в тому, наскільки ефективною може бути сама по собі ядерна зброя, а в тому, наскільки вона вразлива. Тобто, такі операції як "Павутина" працюють і на зменшення ядерних ризиків. Адже виявилось, що нарощування кількості ядерної зброї ні до чого не веде, тому що вона може бути знищена такими асиметричними засобами.
До чого це все призведе? Зараз складається враження, що рано чи пізно, ядерна зброя все ж буде застосована. Хоча зараз антиядерний рефлекс працює. І, на моє переконання, побудова нового світового порядку почнеться раніше. Причому почнеться з переговорів про новий контроль за ЯЗ – в нових умовах та з урахуванням нових асиметричних засобів протистояння у війні, навіть з країнами, у яких є ядерна зброя.
