У США лишається не так багато стратегічних виборів на тлі того, як газопровід «Північний потік-2» наближається до точки, в якій він стане доконаним фактом.
Приміром, Вашингтон може накласти санкції на європейські фірми, які підтримують спорудження російської ГТС, він може капітулювати або ж знайти спосіб, як позбавити нову російську трубу можливостей стати для Кремля інструментом геополітичного впливу.
Про це в статті для National Interest пишуть експерти Центру дослідження проблем енергетики Інституту Бейкера в Г’юстоні Габріель Коллінс і Анна Мікульська.
На їхню думку, Вашингтон зараз повинен поставити своїм партнерам у Центральній і Східній Європі два питання: як їм допомогти наростити можливості для імпорту зрідженого газу і як Америка може підтримати покращення трубопроводів для кращої дистрибуції газу по всьому континенту. Успішне втілення цих двох кроків нейтралізує «Північний потік-2» і позбавить його геополітичної ваги для Кремля.
Мотиви Москви для побудови нової «труби» навряд чи суто комерційні. Тому США повинні очолити стратегію, яку автори називають «газовою геоекономікою», яка пожвавить енергетичні ринки країн, що розвиваються, і позбавить російський газопровід можливостей шантажувати інших. Це можна зробити, якщо створити більш конкурентний і різноманітний ринок газу в Європі.
Енергетичну безпеку найкраще забезпечить глибокий ринок взаємозамінних постачальників, де об’єми енергоносіїв можна легко купити, унеможлививши перебої в поставках. Газові стратегічні проекти за підтримки Америки можуть втілити цю ідею, збільшивши доступ споживачів у Європі до гнучких морських поставок газу від цілого спектру постачальників по всьому світі. Цьому також буде сприяти підвищення можливостей швидко транспортувати енергоносії по внутрішній мережі трубопроводів на континенті.
Автори переконані, що США не повинні створювати якісь особливі умови для поставок саме свого газу. Якщо зріджений газ буде постачатися з Америки, Перської затоки, Катару, Норвегії і Росії одночасно, у Європи буде більш гнучкий портфель джерел енергії. Таким чином, жоден окремий постачальник не зможе шантажувати і змушувати до чогось цілі країни.
Також «газова геоекономіка» зможе також допомогти вирішити недооцінений аспект енергетичних відносин між Росією і Європою, а саме внутрішню газову нефункціональність України. Через «Північний потік-2» Київ буде втрачати мільярди доларів доходу за транзит щороку. Також це змусить Україну купувати газ за цінами для Центральної Європи. Таким чином, українська важка промисловість може зіштовхнутися з серйозним тиском через свою залежність від поставок енергоносіїв з Росії.
Але американська «геоекономіка» може підштовхнути уряд України до більш комерційних рішень. Можна привабити міжнародні енергетичні компанії і залучити їх до розробки значних покладів газу в акваторії Чорного моря. Таким чином, Україна може стати більш самодостатньою в енергетичному вимірі.
На думку авторів, геоекономічний підхід дуже реалістичний. Адже він на відміну від санкцій користується ринковими силами, не вимагає примусового виконання і піде на користь споживачам по всій Європі. Адже зростання конкуренції у сфері поставок газу призведе до скорочення цін. Санкції США проти Росії часто створюють дипломатичні суперечки. Однак, навряд чи європейські політики будуть виступати проти покращення доступу до дешевшого газу. А в цей час, Росія втратить можливість використовувати енергоносії як засіб політичного впливу.
