Якби у Росії лишилася бомба "Іван", вона б не змогла її застосувати / wikipedia.org

10 червня 1961 року лідер СРСР Микита Хрущов викликав до себе головних розробників ядерної зброї в країні і наказав їм відновити випробування. Грубо обійшовшись з молодим американським президентом Джоном Кеннеді на зустрічі у Відні, у радянського генсека був настрій «показати імперіалістам, на що ми здатні», пригадував Андрій Сахаров.

Впродовж двох років до того, як Радянський Союз приєднався до США і Великої Британії у добровільному мораторії на ядерні випробування, радянські вчені включно з Сахаровим розробили і вдосконалили нові концепції і конструкції зброї. Після наказу Хрущова їм потрібно було показати великі результати за короткий термін. Радянському лідеру був потрібен політичний спектакль, щоб шокувати і залякати Захід, пише National Interest.

Читайте такожВтрата Росією в море ракети з ядерним двигуном: прес-секретар Путіна заявив, що нічого про це не знає

Відео дня

З’їзд ЦК КПРС в жовтні 1961 року поставив особливу мету. Не відомо точно, хто запропонував будувати саме 100-магатонну бомбу: Хрущов чи його інженери. Але за командою радянського «вождя», найбільш потужну ядерну зброю створили всього за чотири місяці. Така велика бомба з’явилася завдяки тому, що у радянських вчених не було одного важливого обмеження. Як зауважив Керрі Саблтті з «Архіву ядерної зброї»: «Можна цілком виправдано підмітити, що радянська 100-мегатонна бомба мала дуже консервативну конструкцію, яка не вимагала жодної технологічної роботи у питанні її розміру. Двома головними причинами йти в цьому напрямку був надзвичайно стиснутий графік і дуже висока увага до випробувань».

Наступний крок Хрущов зробив 13 серпня 1961 року, коли у Східній Німеччині почали будувати Берлінську стіну. 31 серпня лідер СРСР оголосив про розробку нової велетенської бомби і відмовився від добровільного мораторію на ядерні випробування. Радянські атмосфері ядерні тести почалися наступного ж тижня. США відповіли на це лише через місяць.

Із загостренням Холодної війни часу на роздуми не було. Тож команда вчених Андрія Сахарова в ядерному центрі «Арзамас-16» пропустила ретельні математичні аналізи, необхідні у розробці водневої бомби, і вивели формулу «Цар-бомби» (або «Івана»), опираючись на приблизні припущення. На той час найбільша бомба, яка була випробувана у СРСР, не дотягувала до встановленої партією планки. Тому щоб досягти 100 мегатон, команда Сахарова використала кластеризацію і багаторівневість. Якщо зліпити до купи вісім чи більше менших водневих бомб і розмістити їх у кластерах термоядерного палива, дійсно можна збудувати велетенський зразок зброї без розробки нової технології.

Читайте такожNational Interest: США варто готуватися до війни з «зеленими чоловічками» Росії

«Цар-бомба» дійсно опиралася на принцип багаторівневості. На першому рівні пристрій розщеплення генерував тепло, тиск і радіацію, щоб дати поштовх процесу ядерного синтезу на другому рівні. Зрештою, чим більше в бомбі ядерною палива, тим більшою була б реакція. Можна додати ще третій рівень, якщо облицювати другий етап зброї ураном. Таким чином, ядерна реакція відбувалася б і в облицюванні, посилюючи потужність на багато мегатон.

Коли бомба «Іван» була готова, її повантажили у потяг, який відвіз її на авіабазу, де її повинні були повантажити на модифікований бомбардувальник Ту-95Н. Умисне пофарбований у яскраво білий колір, щоб скоротити шкоду від спалаху вибуху, потужний літак все одному був занадто малим, щоб нести на своєму борту радянську супербомбу. Тому двері відсіку для снарядів зняли, а також зрізали частину фюзеляжу, щоб хоч якось причепити «Івана» до літака.

Щоб екіпаж бомбардувальника встиг відлетіти від місця вибуху в більш безпечну зону, падіння бомби потрібно було сповільнити. А коли йдеться по падіння вагона, набитого тонами урану і заліза, потрібен був гігантський парашут. Тож на великий гальмівний парашут «Івана» пішла більша частина виробництва нейлону в СРСР за 1961 рік.

Читайте такожПровідні ядерні держави модернізують та оновлюють свої арсенали – SIPRI

30 жовтня 1961 року під пильним поглядом голови державної комісії генерал-майора Миколи Павлова і інших важливих чиновників, які розмістилися за 600 миль від точки удару, «вагітний» бомбою Ту-95Н прямував до великого острова Нова Земля в Арктичному океані. Наблизившись до нульової точки, літак скинув свій вантаж, а потім різко злетів вгору.

«Іван» вибухнув на висоті 4,5 кілометрів, однак полум’я від нього досягло землі. Ударна хвиля, відбита від поверхні Нової Землі, відчувалася в радіусі п’яти миль. Сейсмологи зафіксували поштовх, як від п’ятибального землетрусу за шкалою Ріхтера. Шибки повилітали навіть у будівлях за 500 миль від вибуху. А спалах був помітний за 600 миль. Радіоактивний фон після вибуху фіксувався системами радіозв’язку впродовж години. Велетенська грибоподібна хмара піднялася на 20 миль, пробивши діру в атмосфері Землі.

«Поверхня острова була вирівняна і вилизана, мов каток. Те ж сталося зі скелями. Сніг розтанув. Їхні грані просто блищали. На землі не було жодної нерівності. Все було стерте з поверхні, розплавлене і спалене», - пригадував неназваний очевидець випробувань.

Агенції США підрахували, що радянська бомба «Іван» мала потужність 57 мільйонів тон в тротиловому еквіваленті. І це рекорд, який лишається не подоланим досі. Вченим СРСР вдалося досягти 50 мегатон. Але впродовж десятиліть вони радісно погоджувалися із завищеними цифрами американців.

Читайте такожNational Interest: США, Росія чи Китай можуть ненароком влаштувати ядерний армагедон

Втім, від початку вона могла бути й справі 100-мегатнной. Через місяць після побудови Берлінської стіни Андрій Сахаров вирішив демонтувати третій рівень бомби і усунув уранове облицювання. Таким чином, він скоротив потужність «Івана» на 50%. Завдяки цьому, бомба стала однією з найбільш «чистих» зразків ядерної зброї, які хоч колись випробовували. Адже її потужність створювалася майже повністю за рахунок ядерного синтезу.

Але питанням лишається, чи була «Цар-бомба» дійсно боєздатною зброєю? Найвірогідніше, що ні! Її військове застосування було сумнівним. Якщо відкинути вбік її очевидні політичні цілі, Ту-95Н, який єдиний у СРСР міг везти її на борту, не був практичною платформою для розгортання такої зброї. Винищувачі НАТО знищили б радянський літак за довго до того, як він отримав хоч якийсь шанс скинути бомбу. До того ж, на Заході не так багато цілей, проти яких було б доцільно застосовувати «Івана». Така бомба могла спалити всю Західну Німеччину, якби вона туди долетіла.

«Цар-бомба» була одноразовим і суто технічним трюком. Вона лише дає натяк на гіпотетичну можливість використання «чистої» 50-мегатонної конструкції для озброєння, але нічого конкретного. Цікаво те, що американські інженери в той же час змогли створити 100-менатонну бомбу, але двічі меншу, ніж радянська. Це означало, що її дійсно можна було застосувати в бою. Однак, через заборону ядерних випробувань її так ніколи і не застосували.

Деякі «іграшки» краще не виймати з коробки. Такого висновку дійшов Андрій Сахаров після того, як став свідком вибуху «Цар-бомби». Він став одним з головним дисидентів, які вимагали відмовитися від ядерної зброї взагалі. І це був найбільший ефект від бомби-гіганта.