Іранська криза показала, що об’єднана Європа не має спільної зовнішньої політики. Й це впливає на інші її справи включно з обороною й торгівлею. Перевірка відбулася дуже швидко.
Минуло лише кілька тижнів після того, як нова команда обійняла посади в Брюсселі, а також після відомого інтерв’ю Еммануеля Макрона для The Economist з його заявою про «клінічну смерть» НАТО. Іранська криза показала, яка насправді роль ЄС у світі, - пише Rzeczpospolita. Третього січня, одразу після того, як американські військові вбили у Багдаді одного з найважливіших іранських генералів Кассема Сулеймані, світ охопив страх. Всі говорили про можливість початку «Третьої світової війни», якщо Іран відповість ракетною атакою. В той ключовий момент новий голова дипломатії ЄС Жозеп Боррель запросив в Брюссель на розмову голову МЗС Ірану Мохамеда Джавада Заріфа. Ця зустріч так і не відбулася. Тому що іранська сторона розуміє, що Боррель насправді нікого й не представляє.
Читайте такожSüddeutsche Zeitung: Режим в Ірані ослабив себе знищенням літака з України
Тому що до створення спільної позиції Євросоюзу так справа й не дійшла. Макрон, який ще нещодавно мав амбіції «посередника» між Вашингтоном й Тегераном, зателефонував після смерті Сулеймані прем’єр-міністру Іраку Аділю Абдулу-Махді, щоб висловити йому французьку підтримку «іракської територіальної цілісності». Чому він не зробив те ж після іранського ракетного удару по військовій базі в Іраку, не відомо.
Польща, яка в минулому році зіграла важливу роль у питанні Ірану, організувавши у Варшаві конференцію, присвячену Близькому Сходу, була зосереджена на історичній суперечці з Володимиром Путіним. Велика Британія була повністю зайнята виходом з ЄС, Іспанія – утворенням першого за багато років уряду більшості за згодою каталонських сепаратистів. А Італія займалася тим, щоб не дозволити повернутися до влади лідеру популістської партії «Ліга» Маттео Сальвіні.
Вирішальною все ж здається позиція Німеччини. В часи фінансової кризи 10 років тому Берлін відіграв ключову роль в порятунку єврозони. Але зараз Ангела Меркель слабка. Це останній рік її правління, а коаліція ХДС/ХСС з соціал-демократами добігає кінця. В суботу німецький канцлер була в Москві, де пріоритетом було завершення будівництва «Північного потоку-2» всупереч санкцій США. В цій ситуації іранська проблема відійшла далеко на другий план. А про обіцянки, що перед візитом в Кремль кожен німецький лідер обов’язково відвідає Варшаву, вже ніхто й не згадує.
Читайте такожAssociated Press: Президент України в непростому становищі після падіння літака в Ірані
Щоб зберегти вигляд, що у ЄС все ж є якась спільна позиція, Брюссель почав захищати збереження ядерної угоди з Іраном від 2015 року. Втім, союз не зміг ані пом’якшити економічні наслідки від американських санкцій, ані схилити Тегеран до відмови від збагачення урану після вбивства Сулеймані. Голова МЗС Великої Британії Домінік Рааб зрештою подав сигнал, що розглядає вихід з домовленостей з Іраном. Це б означало, що Франція й Німеччина лишаються єдиними підписантами від ЄС, які досі дотримуються угоди.
Іранське випробування для Європи важливий не лише тому, що Близький Схід лежить під боком ЄС, а не США. І саме європейці заплатять за дестабілізацію регіону в разі спалаху тероризму чи хвилі біженців. Це також прецедент для авторитарних сил, яким не важко зробити висновок, що з об’єднанням 27 країн не треба рахуватися. Після успіху в Сирії Росія тепер бере на себе важливу роль в Лівії, де вона поділилася впливом з Туреччиною. Італія, яка колись була колоніальною силою й лишається найближчим сусідом Триполі, самоусунулася. Наступним доменом, який може стати жертвою цієї гри, стала Україна. Тим більше, що «Північний потік-2» демонструє, де межа німецької участі в захисті незалежності Києва.
Читайте такожDie Zeit: Німеччина могла б зробити так, щоб Україна заробила на "Північному потоку-2"
ЄС виявився безсильним у ситуації з Іраном не лише тому, що його головні країни зайняті власними справами. Різниця між Меркель і Макроном у баченні розвитку союзу призводить до того, що німецько-французький тандем, який був найважливішим двигуном інтеграції, тепер не працює. Тим часом, Brexit позбавив ЄС єдиної, якщо не рахувати Францію, військової сили.
Відсутність реальної спільної зовнішньої політики несе серйозні наслідки для інших сфер діяльності Євросоюзу. Як можна будувати спільну армію, якщо не відомо, чому вона повинна служити? Як можна вести ефективну торговельну політику, якщо лишатися пасивним спостерігачем сутички між США й Китаєм в питанні майбутніх умов економічної співпраці в світі?
Все це підводить Європу до ролі васала США. Це не просте становище. Але після проголошення Макрона про «смерть» НАТО Берлін вирішив заступитися за оборонне об’єднання, так само як і Польща, й інші країни ЄС. Тому що, зрештою, висловлюючись середньовічною термінологією, краще мати пана, ніж лишитися абсолютно беззахисним.
