Тимошенко озвучила те, чого, на мою думку, хотіли американці: Україна має намір брати активну участь у європейській політиці безпеки, але, в розумінні Києва, вона не є альтернативою НАТО...
Думка
Участь Юлії Тимошенко в Міжнародній конференції з питань безпеки «НАТО, Росія, нафта і газ: майбутнє європейської безпеки» в Мюнхені, можна вважати знаковою з точки зору відносин України з США. Адже новий віце-президент США Д. Байден зустрічався лише з представниками тих країн, відносини з якими принципово важливі для Америки.
Як уявляється, в цій ситуації, завдання віце-президента полягало не в тому, щоб продемонструвати підтримку Україні, а навпаки - щоб її одержати.
Українська тематика зводилася, як уявляється, до двох тем: НАТО і газу.
США гарантували Україні вступ в НАТО, але не здатні забезпечити цей вступ в умовах опору «старої Європи». США, на мою думку, були зацікавлені в тому, щоб почути запевнення української сторони щодо двох пунктів: Україна не відмовляється від перспективи членства в НАТО; Україна не наполягатиме на ньому протягом, скажімо, найближчих трьох років (до теми можна буде повернутися до моменту, коли Обамі треба буде демонструвати зовнішньополітичні досягнення в кінці президентського терміну).
Єдиним повноважним представником України, який може озвучити обидві ці тези, була Юлія Тимошенко. Ющенко напевно почав би розповідати про готовність України вступити в НАТО сьогодні ж.
Тимошенко, власне, озвучила саме те, чого, на мою думку, хотіли американці: Україна має намір брати активну участь в європейській політиці безпеки, але, в розумінні Києва, вона не є альтернативою НАТО. Правда, при цьому вона натякнула на те, що в цій політиці може брати участь і Росія («країни, які не можуть або не хочуть добиватися членства в НАТО»).
Ставлення США до України як транзитної держави двояке.
З одного боку, США мають бути зацікавлені в контролі над українською ГТС з тим, щоб мати вплив на Росію і ЄС (особливо стосовно запобігання їх зближенню). Саме цій темі присвячений маленький (але важливий!) абзац в недавно підписаній декларації про партнерство між Україною і США.
З іншого боку, США зараз, здається, не мають можливості взяти участь у планованій модернізації української ГТС (або вона дуже обмежена).
У контексті цих американських інтересів і були витримані заяви Тимошенко. Вона виступила проти будівництва обхідних газогонів; засумнівалася в зацікавленості Росії в участі модернізації української ГТС; жодним словом не прохопилася про можливість створення газотранспортного консорціуму, хоч і нагадала про проведення конференції європейських донорів модернізації української ГТС.
Власне, в цих питаннях її позиція була передбачуваною. Щодо першого пункту інтереси України і США співпадають, але розходяться з позицією Віктора Ющенка. Щодо другого пункту, здається, є консенсус і з Росією - її керівництво, на якийсь час готове задовольнитися діючою угодою. Щодо третього пункту можливий компроміс України, ЄС і США - гроші виділять європейці, модернізацію здійснить Україна, а США братиме політичну участь. Останнє потрібне на тлі конфлікту між президентом і прем`єром: оточення Ющенка останнім часом подає Європі сигнали, що не проти передати українську ГТС під європейський контроль, прем`єр же відстоює лінію на збереження її в українській власності. Зрозуміло, що в ЄС схильні прислухатися до позиції президента, яка невигідна США і Тимошенко.
... Слід мати на увазі, що нова адміністрація США знаходиться сьогодні в досить складному становищі. З одного боку, на тлі світової кризи реальний вплив США дуже скоротився, з іншого - над Вашингтоном висять зобов`язання, які дала попередня адміністрація. Тому Байден повинен був просити «відстрочення платежів» і потребував адекватного парламентера з українського, зокрема, боку.
Василь Стоякін, директор Центру політичного маркетингу
