Думка
Під час народних хвилювань на початку дев`яностих саркастичні кияни говорили, що коли в столиці проходять мітинги, загальний інтелектуальний рівень мешканців Львова різко зростає. А як же: всі “шизіки” з`їжджалися сюди мітингувати. Якщо цей постулат все ще вірний, то сьогодні можна відзначити різкий стрибок загального інтелектуального рівня по всій країні від Донецька до Ужгорода. Хай соціологи поїдуть у провінцію завтра, щоб робити виміри: результати порадують.
А якщо серйозно, то вже задовбали. Тільки подумайте: всі народи якось сяк-так живуть, і лише українці не можуть заспокоїтися, вони все вирішують, як жити. В принципі, за великим рахунком, від початку дев`яностих мітинги, демонстрації, вуличні зіткнення, голодування ніколи не припинялися. Але, починаючи з кінця 2004, почалося справжнє безумство. І якщо «помаранчева» революція була явищем в моральному плані абсолютно обгрунтованим, то все, що довелося спостерігати пізніше, виявилося абсолютним фарсом. У суботу ці процеси досягнуть свого апофеозу. «Помаранчеві» і «біло-блакитні» не можуть поділити Майдан. Та що там Майдан, давайте скажемо прямо: не можуть поділити Україну.
Завтра в Києві знову зійдуться Захід і Схід, щоб вчергове “повияснять”, хто неправий. Вулиці столиці переповнять проплачені активісти, привезені з регіонів. Але справа навіть не в цих людях, а в тому, що ці виступи багато в чому відповідають настроям простих громадян. Справа у тому, що вітчизняні політики як майстерні спокусники прищепили своєму електорату просту думку: їм усі винні. Це надійний гачок: нам винна Європа (яка розкриє нам свої ситі обійми), Росія (щоб поставляти копійчаний газ) і так далі. Людей переконують, що вони мають право жити, як у Швейцарії, працювати, як у Бразилії, і мітингувати, як в Україні.
І все було б добре, але розмахування прапорами – заняття абсолютно не продуктивне. Більш того, воно абсолютне збиткове з точки зору для держави, оскільки вимагає оплати «робітникам». Регіонали заявили про те, що в їх мітингах візьме участь півмільйона осіб. Якщо це й справді так, то, звичайно, в художньому сенсі, але все таки доводиться визнати, що загалом акції охоплять щонайменше кілька десятків тисяч учасників. Не забуваймо, що їх усіх потрібно привезти, розмістити, нагодувати, заплатити добові, надрукувати листівки, поновити символіку і т.д. Уявляєте, які це кошти! Парадокс у тому, що гроші людям платять олігархи, витягуючи їх з наших же кишень. Але якщо депутатам і міністрам це потім окупиться сторицею, то як же бути з економікою країни в цілому? Тут доречно було б пригадати старе комуністичне: працювати треба, а не мітингувати. Біда вся в тому, що комуністи самі докладуть ногу до запланованих акцій. Тому, напевно, краще за все закінчити віршем московського поета Орлуші:
Почему у человека
Грустное хлебало?
Он не болен, не калека,
Просто задолбало!
Задолбали депутаты
Вместе с президентом,
Рахитичные солдаты
И интеллигенты.
Задолбал «Гамбит Турецкий»,
Петросян анальный,
Задолбал наш гимн советский,
Задолбал реально!
Закруто, скажете ви? Нічого, без змін і купюр цей вірш ще брутальніший.
Андрій Каменський, м. Київ
